90-річний ювілей відзначила жителька села Біла Бас Лідія Антонівна.
З нагоди ювілею до Лідії Антонівни навідались сільський голова Дмитро Малик та директор КЗ «Центр надання соціальних послуг» Білецької сільської ради Ольга Рудакевич. Вони склали щирі вітання від нашої громади та побажання Божого благословення та здоров’я!
«Лідія Антонівна Бас – уродженка Холмщини, давніх українських земель, які внаслідок історичних обставин опинилися у складі Польщі. Її родинне коріння походить із села Гоздів Грубешівського повіту. Саме там минули перші роки її життя, там жили її батьки, був їхній дім і господарство. У 1944 році, внаслідок примусового виселення українського населення із земель Закерзоння, родина Лідії Антонівни була змушена залишити рідну землю», – зазначили у громаді.
Згодом доля привела родину на Тернопільщину, до села Біла, де довелося розпочинати все з чистого аркуша.
Повоєнні роки були непростими. Родина багато працювала, облаштовувала побут. Згодом Лідія Антонівна обрала професію бухгалтера і багато років сумлінно працювала у цій сфері. Водночас усе життя вона берегла пам’ять про свій батьківський край.
Лідія Антонівна пригадує, як мама зачиняла фіранки, щоб чужі не побачили, як у родині святкують Різдво Христове, не почули української пісні чи розмов про Україну, чи молитви до Бога.
Важливою подією у її житті стала поїздка до батьківського села на Холмщині. Серед небагатьох свідків минувши там залишився хрест, який нагадував про покоління українських страдників, що жили на цій землі…
З відродженням українського церковного життя Лідія Антонівна активно долучилася до розбудови греко-католицької та православної парафій у селі Біла. Багато років була сестрицею при парафії святого Миколая Чудотворця, де свого часу служив отець Амвросій Крушельницький – батько видатної української співачки Соломії Крушельницької. Згодом виконувала обов’язки церковного скарбника парафії святої рівноапостольної княгині Ольги. Вона стояла біля витоків заснування у 1994 році православної парафії, віддаючи духовній справі всі свої сили, час і працю. На цьому шляху довелося пережити чимало випробувань та терпінь, але це не зламало її.
Особливо важливим для неї було відродження української православної духовної традиції, адже дитиною бачила й знала про знищення та закриття поляками українських православних храмів на Холмщині. Також допомагала у відновленні церковного життя в костелі села Плотича, де постала парафія святого великомученика Димитрія Солунського.
Поряд із професійною діяльністю, громадською та церковною активністю, значне місце в її житті завжди займала праця на землі. Вона з дитинства звикла працювати і не уявляла свого життя без господарки.
Сьогодні роки дають про себе знати, проте ювілярка залишається людиною, яка не звикла нарікати на життєві труднощі, але говорить, «за все треба дякувати».
