За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Військові на відзначенні Дня захисників і захисниць. Суспільне Тернопіль
У четвер, 1 жовтня, в Тернополі відзначили День захисників та захисниць України. Урочистості відбулись на Театральному майдані. Там зібрались військовослужбовці, ветерани, сім’ї загиблих бійців, представники духовенства та влади.
Під час заходу військовим вручили нагороди «За мужність» ІІІ ступеня та «За службу Україні». Орден за мужність третього ступеня отримав молодший сержант Володимир Грабован з позивним Кат. За його словами, він брав участь у боях на Курщині, де отримав поранення.
Володимир Грабован, військовослужбовець. Суспільне Тернопіль
«День захисника для мене, насамперед, це пам’ять про загиблих. Пам’ять про тих людей, які віддали свої життя. Для мене вони герої, на яких треба рівнятися. Я з Одеси. Пішов у військо, коли мені ще не було 25. Підписав контракт.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Я справді задоволений тим, що захищав цю країну і буду надалі старатися допомагати нашим побратимам. Для мене Україна має дуже велике значення. Напевно, навіть більше, ніж родина. Для мене це і є моя родина», — сказав Володимир Грабован.
На захід прийшла мати загиблого бійця Людмила. Каже, її син Сергій Бойко загинув 28 листопада 2022 року.
Людмила Бойко, мати загиблого військовослужбовця. Суспільне Тернопіль
«Прийшла віддати шану загиблим, віддати честь тим, хто воює. Ми з сином самі з Херсонщини. Приїхали в Тернопіль. Він добровольцем пішов на фронт. Служив офіцером поліції, але звільнився. Був дуже мужній патріотичний хлопчик. Загинув на донецькому напрямку, село Павлівка», — говорить Людмила Бойко.
До святкування долучився військовослужбовець 125-ї окремої важкої механізованої бригади Петро П’єнтак.
Петро П’єнтак, військовослужбовець. Суспільне Тернопіль
«Із 2022 по 2023 рік я був у волонтерській організації «Десантно-козацький рій». Із 2023 року вже служу в 125 бригаді. В мене всередині якесь відчуття, що це мій поклик. Я маю то робити. Може кожен сказати: «То не моє, моя хата скраю». Всередині відчуваю, що це моє покликання, я мушу то робити», — розповів Петро П’єнтак.
