За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Валентина Генсюр, зв’язкова УПА. Суспільне Тернопіль
Валентина Генсюр з Тернопільщини була зв’язковою УПА. Зараз жінці 94 роки. Вона пригадує, все її життя пройшло в боротьбі. Брат був упівцем, і Валентина з юних років уже допомагала повстанцям. За це зазнала катувань НКВД і пережила заслання до Сибіру, де від важкої роботи захворіла на туберкульоз.
Валентина Генсюр розповіла Суспільному, що її рідні й зараз продовжують боротьбу — внук, правнук і чоловік правнучки воюють у російсько-українській війні.
За її словами, якби не поважні роки, то сама пішла б захищати Україну.
Валентина Генсюр біля трояндового куща. Суспільне Тернопіль
Валентина досі знає напам’ять повстанські пісні. Упівцями були також її брат і дядько, а хрещена з тіткою — зв’язковими. Згодом усіх вислали на Сибір. Допомагати підпіллю почала після того, як енкаведисти напали на її батька.
«Тато важко працював. Я все хотіла, коли виросту, йому допомагати. Одного вечора він ремонтував повстанцям зброю. Хтось доказав. Три кати прийшли до хати і почали тата бити, виводити, там такий рів є. А ми плакали. То вони нас, підлітків, шомполами били по спині. А тата як пальнув рукояткою, так зуби посипалися, кров.
З тих пір ми з братом поклялися, що будемо мститися, скільки будемо жити. Мені шкода, що я в старі роки увійшла, якби була молодша, я б тут не сиділа, я б таки окупантам мстилася», — сказала зв’язкова УПА.
Портрет брата Сашка, який був в УПА. Суспільне Тернопіль
Валентина мала псевдо Леся. Так її назвав один із повстанців, бо нагадувала йому Лесю Українку. Зв’язковою була з 1948 до 1950 року. Після цього, розповідає, за нею прийшли енкаведисти. Пригадує, вперше її заарештували, коли пасла корову. Забрали на допит і вимагали видати повстанців.
«Де би я видала? Я би сама загинула, а ніколи не видала. Що вони робили — випитували всьо, казали: «Ти бандеровка».
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Світлини з родинного архіву Валентини Генсюр. Суспільне Тернопіль
У 1951 році всю сім’ю Валентини вислали на Сибір.
«Мама почала плакати, а я кажу: «Мамо, чого ви плачете, гордитися треба». Посадили на верху машини, холодно, зима. Один із них дав мені рукавиці. Я їх швирнула. Кажу: «Нащо ти даєш рукавиці? Вони смердять». А він каже: «Мені тебе жалко. Ми не винуваті, то ваші люди винуваті».
Довідка про реабілітацію жертв політичних репресій. Суспільне Тернопіль
Три місяці їх тримали на пересильному пункті. Потім два тижні їхали в товарняку в Іркутську область, село Коновалово.
«Привезли нас у те Коновалово. В одну хатину. Одну сім’ю в один куток, в другий куток, і той, і той, а одна посередині. І так ми жили. Потім комендант прийшов на другий день розписатися, що будемо вічно жити в Сибіру. Тато: «Я неграмотний», мама: «Неграмотна», тоді до мене вчепилися.
Я втекла в річку Бірюсу, з ногами, з усім. Комендант на коні їздив, просив: «Вилазь, Фрідріх». Моє дівоче прізвище Фрідріх, я його дуже любила. «Вилази, ми трогать тебе не будем». Але трогали. Якогось діда і мене закрили в льох за те, що не підписали навічно. І я сказала: «Не підпишу, бо все одно втечу».
Портрет матері Валентини Генсюр. Суспільне Тернопіль
Валентину тримали в ув’язненні в підвалі два місяці. Потім перевезли до Іркутська, де жінка працювала на цегельні. І знову змушували підписати згоду на довічне проживання в Сибіру.
«Наглядач так мене бив кирзовими чобітьми, що я втратила свідомість, нічого не пам’ятала. Комендант йому моргав, що не бий, а він бив. Ну, не підписала. То він крутив руку. Не знаю, чи вони самі розписалися, но я не розписалася».
Валентина Генсюр розглядає світлини рідних. Суспільне Тернопіль
Якось Валентина відправила сестрі листа зі своїм фото, в якому написала про знайому, також зв’язкову УПА. Та відповіді не отримала. Після цього енкаведисти викрали жінку посеред вулиці й забрали на допит.
«Ти бандеровка, ти красіва, но яке в тебе серце». Страшне, що робили. Те фото і той лист сфотографований. Отака пачка тих фото. Каже: «На кожному буде вокзалі. Ти обіцяла втекти, ти не втечеш. Ти тут похоронишся, тут твоє місце. Ти краще розкажи все, розкажи про ту Віру, бо ти писала, що знаєш її».
Валентина Генсюр зі своїм чоловіком. Суспільне Тернопіль
На засланні Валентина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. За законом, який прийняли після смерті Сталіна, чоловік, як військовий, мав право вивезти її з Сибіру. Та попри дозвіл, жінку все одно не відпускали:
«Чоловік пішов у комендатуру і там кажуть: «Та вже указ пішов. Нєт, не отпустим».
А чоловік каже: «Та я її перевоспитаю».
«Нікакой, кажуть, чорт її не перевоспитає».
Валентина Генсюр біля вишитих подушок. Суспільне Тернопіль
Подружжя вирішило тікати. Добралися додому на Святий вечір, перед Різдвом. Згодом у них народився син. Але залишитися надовго вдома не змогли. Агенти КДБ знайшли жінку й змусили повернутися до Сибіру, погрожуючи забрати дитину.
Валентина Генсюр досі зберігає заповіді свідомого українця. Суспільне Тернопіль
Загалом жінка провела в засланні майже 10 років. Там через роботу захворіла на туберкульоз. А брати Валентини загинули в боротьбі за незалежність України. Відпустили її сім’ю та батьків у 1959 році. Тоді вони з чоловіком і дітьми й поселилися в Іванківцях на Тернопільщині. Тут Валентина живе й досі.
Чоловіка втратила понад 20 років тому. На стінах у вишитих рушниках висять портрети її близьких. Внуки й правнуки Валентини досі продовжують боротьбу за Україну в російсько-українській війні.
«Я все на зло їм робила, все. Не боролася зброєю, то хоч душею», — сказала зв’язкова УПА Валентина Генсюр.
