Кудринці – перша письмова згадка у подимному реєстрі – під 1487 р.
В 1518 р. король Сиґізмунд Кудринцям надав статус містечка й дозволив проводити ярмарки двічі на рік та щотижневі базари.
“У 1615 р. на високій горі Стрільці нащадок Миколи Гербурта Ян Щасний Гербурт (1567–1616) збудував кам’яний замок довжиною 70 м, шириною 25 м, із стінами товщиною 1,5 м. З лівого боку стояла висока надвірна вежа, з правого – башта-тризубець. Форми трьох вежбастіонів були пристосовані для ведення перехресного і флангового вогнів. Із півночі замок додатково захищали земляний вал та рів”, – йдеться у дописі спільноти “Мандрівка старим кордоном”.
Житлові будинки були збудовані вздовж східного, найдовшого боку твердині.
Від 1615 до 1648 р. замок витримав усі атаки.
1648 р. козацькі загони під проводом Максима Кривоноса здобули фортецю.
У 1653 р. неподалік містечка стояв кошем кримський хан Іслам Ґірей.
1672 р. твердиню захопили турецькі війська султана Магомета ІV, згодом її відбили в турків польські королівські війська.
Востаннє піддані османського султана здобули замок у 1694 р., але й тоді їх швидко вигнали.
“У 1699 р. власниками Кудринців стали маґнати Гуменецькі, а на початку 18 ст. фортецю реконструювали у палац під резиденцію Стефана Гуменецького. Від 1786 р. власники Кудринців – Козібродські. Вони розбудували палац, перетворили свою резиденцію на музей, де зберігалися картини і старовинні меблі (частина колекції Козебродських із Кудринецького замку нині у фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею)”, – повідомляють у спільноті.
Згодом замком володіли Прибиславські. Зять одного з них, офіцер Юстин Модзелевський, брав участь у польському повстанні 1831 р. Тому поширилися чутки про льохи та підземні ходи, в яких повстанці начебто переховували зброю і таємні документи.
У 1834 р. австрійці, оточивши Кудринецьку фортецю, протягом шести тижнів примушували селян перекопувати подвір’я, шукаючи компромат на польських повстанців, але таємного ходу так і не було знайдено.
Коли у середині 19 ст. замок став власністю Меєра Бартфельда, споруди почали розбирати на будівельні матеріали.
Про вигляд замку в другій половині 19 ст. можна мати уявлення завдяки гравюрі Наполеона Орди.
1699 р. була збудована кам’яна церква Пресвятої Богородиці, яку в 1914 р. зруйнували російські війська.
Наприкінці 19 ст. власником головного фільварку був єврей Бартфельд, другого – поляк, який згодом продав його селянам; третій невеликий фільварок купив заможний українець Іван Дашкевич і залишив його у спадок отцям Василіянам. Був жіночий монастир сестер Василіянок, при якому діяв притулок для дівчат-сиріт.
Частини села мали назви: на півночі – Під лісом, Когутівка, на заході – Село, на півдні – Містечко, Буранівка, на сході – Долина. Назви пагорбів: Стрілка, Бурта, Говда, Окописька, Городища. На узбіччях села були каменоломні, на узбережжях Збруча – поклади піску та глини, які селяни видобували для власних потреб. Кількість населення: 1900 р. – 2589 осіб, 1910 – 2387, 1921 р. – 1669, 1931 р. – 1975 осіб.
За австрійської влади була двокласна школа з українською мовою навчання, за польської – двомовна.
16 липня 1919 р. біля села відбувся бій між УГА та польськими військами.
В УГА воював 31 житель села.
У 1920–1930-х рр. в Кудринцях була прикордонна застава. Діяли «Просвіта», «Рідна школа» й інші українсь і товариства; кооператива.
У період між світовими війнами влада припинила руйнування пам’ятки. Замок передали Подільському туристично-краєзнавчому товариству, а прикордонна служба частково відреставрувала одну з веж, де розмістилися туристичне інформаційне бюро та місцевий краєзнавчий музей. Були наміри влаштувати у фортеці готель для туристів, та ці плани не стали реальнстю.
У 1941 р., перед приходом німецьких військ, частини червоної армії при відступі підірвали міст; його залишки збереглися донині.
5 грудня 1945 р. поблизу с. Кудринці відбувся бій між загонами НКДБ і вояками УПА (150 осіб під командуванням ра нового провідника Конди), під час якого загинуло 85 повстанців (у т. ч. Конда і комендант СБ), 8 вояків потрапили у полон.
У період національно-визвольної боротьби загинуло 57 жителів Кудринців – членів ОУН, її симпатиків та вояків УПА, серед них:
Северина Білик («Ластівка»; загинула у 1945 р.), підрайонова ОУН Євгенія Клим («Зоря»; загинула у 1946 р.), районовий референт Гафія Кукурудза («Зірка»; 1926–1946), пропаґандист підрайону Степан Мізінчук («Горіх»; 1920–1944), бойовик СБ Іван Тимків («Колос»; 1921–1946), зв’язковий СБ Лук’ян Тимків («Сич»; загинув у 1946 р.), підрайоновий ОУН Михайло Тимків («Боян»; загинув у 1945 р.), командир СКВ УПА Роман Тостановський («Камінь»; загинув у 1945 р.), кущовий СБ Ярослав Тостановський («Лебідь«»; 1905–1946), кущовий СБ Іван Янушевський («Грім»; загинув у 1946 р.). За даними книги «Реабілітовані історією» (Тернопіль, 2008) репресовано 35 жителів села.
НИЖНІ КУДРИНЦІ – хутір, нині належить до с. Кудринці. Розташований на правому березі р. Збруч навпроти с. Кудринці. У лютому 1952 р. на хуторі – 73 двори (258 осіб). Село Кудринці та хутір були розділені горою (пагорбом).
ЗАВАЛЛЯ – хутір, приєднаний до с. Кудринці; розташований поблизу нього. У лютому 1952 р. на хуторі було 46 дворів (159 осіб); тоді ж вилучений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Миколаївську область як бригаду колгоспу.
ЗЕЛЕНА – хутір, приєднаний до с. Кудринці; розташований за 2 км на північ від нього, на правому березі р. Збруч навпроти с. Милівці. У березні 1949 р. на хуторі було 26 дворів (83 особи); в лютому 1952 р. виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Кудринці.
