За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Військова психологиня з Тернополя Марія Напора про свою роботу. Марія Напора
Тернополянка Марія Напора — офіцерка групи контролю бойового стресу ЗСУ. Вона четвертий рік служить на Харківщині у зоні бойових дій, підтримує психологічну стійкість військовослужбовців та допомагає їм впоратися з наслідками бойового стресу. Про свою службу психологиня розповіла кореспондентам Суспільного.
Чому вирішили служити? Чи розуміли тоді складність роботи?
Коли почалась повномасштабна війна, я вирішила одягнути військову форму. Це далось мені непросто, але я не могла залишатися осторонь, коли моя країна бореться за свободу. Я пішла захищати свою Україну, своє майбутнє і найдорожче, що маю, – свою донечку Анастасію.
Я — психологиня за професією, тому і моя служба полягає у морально-психологічній підтримці військових. Я офіцерка групи контролю бойового стресу. Зараз служу у районі виконання бойових завдань на Харківщині. Тут — своя реальність, свої випробування, біль, втома і щоденна боротьба.
Психолог на війні — це не людина без емоцій, я також відчуваю біль, але знаходжу сили бути опорою для інших. Щоразу я ще більше усвідомлюю цінність людського життя, ціну нашої свободи. За весь цей час я переоцінила багато чого. Зрозуміла, що на війні теж є життя, просто тут кожна хвилина має зовсім іншу ціну.
Військова психологиня з Тернополя Марія Напора. Марія Напора
З якими запитами і потребами найчастіше звертаються військові?
Військові звертаються до психолога не лише через психологічні переживання, а й через фізичні виснаження, проблеми зі сном, втратою ресурсів, зокрема через поганий настрій, невпевненість у собі. Також їх хвилюють труднощі у взаєминах. На жаль, часто стикаються зі зрадами рідних. Працюю з військовими, які отримали фізичні травми на війні і перебувають на лікуванні чи реабілітації. Хтось заново вчиться ходити. І приємно, коли побратими діляться зі мною своїми успіхами.
Які ставите перед собою завдання?
Для мене важливо не просто надавати консультації, проводити індивідуальні бесіди, чи давати рекомендації. Я хочу бути з людиною в непростий період її життя, чути її, розуміти, допомагати знаходити нові сенси. Адже дуже часто військових не розуміють. Я спілкуюся з хлопцями, знаю, з яким настроєм вони йдуть в окопи і з яким виходять з них.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Вважаю, що з військовими мають працювати саме військові, а не цивільні психологи. Моє завдання — не лише бути військовою, а й підтримувати тих, хто поруч, допомагати побратимам долати страх, виснаження, допомагати переживати важкі моменти та знаходити сили рухатися далі.
Військова психологиня з Тернополя Марія Напора. Марія Напора
У яких випадках направляєте до психіатра чи інших фахівців?
Я чітко бачу, що мені потрібна співпраця психіатра, психотерапевта чи невропатолога у тих випадках, коли за візуальним спостереженням за чи за результатами психологічного вивчення військового виявляю ознаки наявного психічного стану такі, як, наприклад, труднощі з регуляцією емоцій, підвищений рівень тривожності. Буває ступор, виражені ознаки агресії, головні болі. Буває, що співпраця з іншими фахівцями просто необхідна і ми разом можемо дообстежити психоемоційний стан військовослужбовця, прийняти рішення і тоді ми зможемо надати якісну допомогу.
Які найважчі моменти у вашій роботі?
Найважче — щодня бачити втому, біль, страх, виснаження тих, хто пройшов через війну, і водночас знаходити в собі сили підтримувати інших. Одним з найважчим моментів у моїй військовій службі став супровід місії «На щиті». Як психологині, мені також була потрібна підтримка в той момент. Потрібно було залишатися зібраною, підтримувати побратимів. Бути поруч з тими, хто переживає цю втрату і водночас справлятися з власними емоціями.
Найтяжче — усвідомлювати, що ти супроводжуєш Героя, який вже ніколи не повернеться до своєї родини, а повертається «на щиті». За кожним таким супроводом стоїть мама, дружина, діти, які чекатимуть на рідну людину. В ці моменти важко стримувати сльози, слова стають зайвими, а тиша говорить більше.
Найважче на війні — це навіть не власна небезпека, а хвилювання за тих, хто вдома. Моя донька щодня стежить за сигналами повітряних тривог не тільки на Тернопільщині, де вона сама, а й на Харківщині, де перебуваю я. Щойно чує сирену, пише мені: «Мамо, біжи в укриття!». І цієї миті в мене стискається серце, бо моя дитина живе тривогами. Рідні хвилюються, коли зі мною немає зв’язку, а я хвилююся за них.
Як справляєтеся зі стресом та навантаженням? Хто підтримує?
Найбільша підтримка для військового чи військової — знати, що вдома чекають на них, люблять і вірять у них. Рідні не можуть змінити обставини війни, але можуть дати людині відчути, що вона не самотня. Знання, що вдома на мене чекає донька, чоловік і рідні, додає мені сили навіть у найважчі моменти. Заради донечки хочеться жити, заради чоловіка – повертатися, заради рідних — берегти себе. Коли стає важко, я згадую їхні обійми, голоси, усмішки та наш дім.
Мама – це та людина, яка на відстані залишається моєю опорою. Її телефонні дзвінки, повідомлення, слова любові та просте запитання: «Доню, як ти?» дають мені сили рухатися далі. Мама не може бути поруч у кожну важку хвилину, але вона дає мені найважливіше — віру, любов і відчуття, що я не сама. Бо за кожною сильною донькою чи сином часто стоїть мама, яка тихо молиться, щоб її дитина повернулася додому.
Якою бачите свою роботу після війни, чи плануєте і надалі працювати у військовій сфері?
Після завершення війни я і далі хочу присвятити себе психологічній допомозі. Думаю, змогла б працювати у центрі реабілітації для військових, це моя вдячність їм.
Я, загалом, вдячна хлопцям, які зараз в окопах, і розумію, що вони потребуватимуть цієї підтримки і після війни, хочу бути серед тих, хто допомагатиме їм відновлюватися. Хочу допомагати нашим захисникам повертатися до мирного життя, долати наслідки бойового стресу, відновлювати внутрішню рівновагу, віру в себе і в свої сили, щоб вони не падали духом.
Я прийшла у військо захищати свою країну, дитину, і після війни хочу продовжувати служити. Я думаю, що наша перемога — це не тільки закінчення бойових дій, а й можливість кожному захиснику знайти себе у мирному житті.
