загиблий у ДТП Олег Рачук Ввечері, 19 лютого 2023 року, у селі Стара Брикуля, що на Тернопільщині, сталася смертельна ДТП, в якій загинули троє студентів Західноукраїнського університету.
У той вечір, близько 22.26 перекинувся автобус марки “Neoplan”, який здійснював нерегулярні перевезення з Буковелю в Тернопіль.
За даними рятувальників, на момент аварії в салоні автобуса перебувало 39 осіб, з яких троє загинули.
Перебувала в салоні того злощасного вечора і 21-річна Людмила.
“Я зі своїм хлопцем Олегом Рачуком поїхали на вихідні кататися на лижах. Тур організували на фірмі, де я працюю і умови були такі, що можна було взяти з собою другу половинку, ми поїхали з Олегом, оскільки вже 5 років зустрічаємося і планували одружитися”, – пригадує Людмила Баляк.
Того вечора, коли компанія повертался з відпочинку, Людмила зауважила, що водій їхав необережно.
“Швидкість, з якою ми їхали була явно більша за допустиму. Автобус заносило на поворотах настільки, що дрімаючи, я просиналася від удару головою об скло вікна. Перед тим, як перекинулись, я просиналась більше 3-х разів саме з цієї причини. Також, як тільки виїхали з Яремче, водій не дуже акуратно їхав: декілька разів сигналив, різко тормозив, то розганявся, то скидав швидкість, – відзначає дівчина. – Саме той фатальний поворот був не настільки крутим, щоб не впоратись із керуванням на допустимій швидкості, слизької дороги чи ожеледиці не було. Водій стільки разів різко тормозив на більш крутіших відрізках, що те місце де сталась аварія – це ніщо. Я впевнена, що те, що сталося – повністю вина водія та його необережної їзди. Враховуючи заявлений стаж (більше 30 років) – очевидно у нього були ситуації, при яких він уникав ДТП. В даному випадку було безліч варіантів пом’якшити наслідки необережного кермування, але він цього не зробив”.
Людмила Баляк та її хлопець Олег Рачук, який загинув у тій аварії, сиділи поряд.
“За декілька хвилин до аварії під час крайньої зупинки, Олег сказав, щоб ми помінялися місцями і можливо саме це врятувало мені життя – я пересіла до вікна, а він був на місці, що ближче до проходу, – пригадує Людмила. – До того ж за 10-15 хвилин до аварії деякі люди попросиналися і навіть пристебнули ремені безпеки, які були на деяких місцях. Крім того, одна жінка, мама двох дітей, яка сиділа біля іншого загиблого хлопця Олега Максиміва, за 10 хвилин до аварії, пересіла назад, щоб поговорити з кимось по телефону, думаю саме це врятувало її життя”.
Автобус був розрахований на 50 місць, пасажирів разом з водієм було 39, то ж місця було достатньо.
Сам момент аварії дівчина пригадує, хоча була в шоковому стані.
“Автобус крутнуло два рази, тобто він не впав на бік і все, він спершу перекинувся повністю, а згодом впав на бік. Ми падали довше хвилини (враховуючи, що зазвичай аварії стаються в секунді) спочатку один раз стукнулись, потім другий раз. Було просто місиво людей, сумок, речей, миготіло світло, крики, запах крові. Як тільки це сталось – розбили скло і люди почали виходити. У автобусі залишилось троє хлопців, які і померли – Мар’ян Мисак, Олег Максимів та мій Олег Рачук, а також дівчина Мар’яна Мисака – Аліна, якій притисло ногу і я, – зауважує Людмила. – Я була біля свого коханого і сказала, що не вийду звідти поки не прибудуть рятувальники. Як жорстоко це б не звучало, але знаходячись там я зрозуміла, що мої колеги скоріше за все померли моментально – Мар’ян Мисак був повністю притиснений автобусом (я бачила тільки його кросівки), а спина Олега Максиміва наповнювалась крововиливами на моїх очах. Олег Рачук – мій коханий хлопець – був живий ще хвилин 20. Він знаходився в такому проміжку, де його майже не зачепило, з трьох загиблих мав шанс вижити тільки він. Я старалась докричатись до нього, але мабуть він був без свідомості від удару. Я обмацала його живіт, ноги, і не відчула сильного тиску, він був теплим і виглядав здорово у той час, як з іншими хлопцями вже була біда”.
Як пригадує дівчина, найшвидше приїхали медики десь за 30-35 хвилин, і за 40-45 хвилин прибули правоохоронці з рятувальниками, водій весь цей час стояв на дорозі.
“За хвилин 10 я відчула холод, бо стояла боса на землі і склі і зрозуміла, що мабуть треба також обдивитись себе чи все на місці, чи немає переломів. Я продовжувала говорити до Олега поки зовні мої колеги пробували підняти автобус, викликали швидку, поліцію, безтолково приходили люди з ближніх хат (хтось із них казав, що має болгарку, і далі просто стояв і дивився, що сталось ). Знаходячись там, всередині, я не додумалась попробувати витягти Олега, бо переживала за його голову, як потім виявилось, з нею все було добре і мені треба було хоч спробувати його визволити і чекала рятувальників, продовжуючи говорити до нього, – відзначає Людмила. – Я казала «Олег, подай мені знак, якщо ти мене чуєш, будь-ласка» і він порухав ногою – це була десь 20-та хвилина після того, як все сталось. Спочатку я думала, що це його знак, але зараз вже зрозуміла, що це були судоми і мабуть саме тоді він помирав – на його тілі були тільки царапинки, після розтину повідомили – асфіксія дихальних шляхів і живота. Тобто навіть, якщо він був притиснутий не сильно, час зіграв вирішальну роль – зазвичай при асфіксії помирають за 5 хвилин, Олег був живий ще не менше 20-ти. Я продовжувала стояти біля нього до приїзду рятувальників і тільки потім вийшла, бо їм не вистачало місця всередині. Я стояла на обочині і чекала поки їх витягнуть. Чекала і чекала. Це було надто довго”.
За словами потерпілої, водій пропав.
“Точніше, він стояв на дорозі метрів 20 від автобуса. І навіть не постарався щось зробити, не поцікавився чи всі живі чи все добре, хто постраждав чи може поранений. Чому він був десь на дорозі, метрів 20-30 від автобусу? А тому, що автобус міг вибухнути, а цього не знав ніхто, окрім водія. Тоді б померли всі, крім нього, бо тільки він відійшов подалі. Я розумію, був у шоці і таке інше, але чому він навіть не спробував щось зробити? Рятувальники приїхали за 40 хвилин, 40 хвилин водій стояв у шоці? Після їх приїзду (рятувальників), я стояла більше години біля автобусу на обочині, аж поки не витягли всіх і я ні разу не побачила там водія. Ні разу. Ні на секунду. Я була на місці подій весь час. Я не можу бути впевнена, але якби він тоді зайшов у автобус, де була я ми могли б врятувати хоч одного із загиблих, хоч мого Олежика, у якого був цей шанс. Але шанс втрачений. Як життя цих хлопців. І моє життя”, – наголошує Людмила.
Дівчина зізнається, що після того, як суд випустив під заставу водія автобуса, той їздив на могилу до Мар’яна Мисака, приходив до його батьків та спілкувався з потерпілою у ДТП дівчиною загиблого Мар’яна Мисака – Аліною, до батьків Олега Максиміва та Олега Рачука напряму не звертався.
“Ми будемо ходити на усі суди, ми хочемо справедливості, і готові до співпраці зі слідством”, – відзначає дівчина.
Ще однієї краплею дьогтю у цій історії стало зникнення золотих ланцюжків та хрестиків уже з тіл загиблих Олега Максиміва та Олега Рачука.
“На Олегу Максиміву та Олегу Рачуку були золоті хрестики в момент смерті, які видно на фотографіях слідчого, також усі бачили ці хрестики на хлопцях в день аварії. Проте, з моргу їх не віддали, хоча родичі зверталися і запитували неодноразово. Справа не в золоті, а у згадці і у пам’яті. Навіть при таких жахливих подіях все ще знаходяться люди, які прагнуть наживи”, – підсумувала Людмила Баляк.
Співчуваємо ще раз усім рідним та близьким загиблих у ДТП хлопців…
Нагадаємо, “Тернополяни” писали, що На Тернопільщині перекинувся автобус, який їхав із Буковелю: загинули 3 людини.
У жахливій ДТП на Тернопільщині загинули два студенти Західноукраїнського національного університету.
Стало відоме ім’я третього студента, який загинув у ДТП поблизу Тернополя.
Тернопільські поліцейські виїхали з перевіркою на місце смертельної автопригоди.
У поліції розповіли, яким був стан дороги на Тернопільщині, де в ДТП загинули троє молодих хлопців.
«Я волів би бути на місці хлопців, які загинули», – водієві, який на Тернопільщині допустив смертельну ДТП, обирають міру запобіжного заходу.
Водій автобуса, який потрапив у смертельну ДТП біля Тернополя, вийшов під 402 тис. застави.