За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Нейрохірург Олександр Журавльов. Суспільне Тернопіль
Як все було, коли ви лише приїхали в Тернопіль? Як працювалося? Чи була підтримка від місцевих лікарів і колег?
На той час, коли ми приїхали, у відділенні вже був операційний стіл, лампа і рентгенапарат. Але не було операційного мікроскопа й інструментарію. В першу чергу для нас, як нейрохірургів, було важливе мікроскопічне обладнання. Ми спочатку запустили роботу, тому що в кожного з нас є індивідуальні бінокуляриоптичні прилади, призначені для об'ємного збільшення дрібних деталей . Але коли в лікарні з'явився мікроскоп, ми запустили повноцінну роботу відділення. Тому що жодна нейрохірургія, оперативне втручання, неможливе без збільшення, без мікроскопа і так далі.
Минулого року в лікарні з'явилось ендоскопічне обладнання. Ми пройшли з Олексієм Леонтьєвим навчання за кордоном і впровадили методики, які максимально сучасні в умовах світу. Звичайно, наша робота на початку приїзду і зараз кардинально відрізняється. Якщо раніше в нас була одна операція за тиждень, то зараз — дві-три операції за день.
Наскільки затребувана нейрохірургія серед жителів області? Можливо, звертаються жителі інших областей?
Географія наших пацієнтів дуже велика. В першу чергу, це пацієнти Тернополя і області. На другому місці — пацієнти з Херсона та області. Є пацієнти з Вінницької області, і з Києва, і з західного регіону. Із Одеси до нас пацієнти приїжджають. Звичайно, допомога нейрохірургів затребувана. Якщо брати специфіку психоневрологічного лікарні, то це лікарня, яка прописана маршрутом по області, з надання нейрохірургічної допомоги пацієнтам з інсультами. Тобто, всі пацієнти з інсультом приїжджають до нас. У нас є і обладнання, і розхідні матеріали, і підготовлені кадри.
Якщо ми говоримо про невідкладну допомогу, то протоколи лікування давно написані. Ми їх просто виконуємо. Якщо говоримо про операції на хребті, то їх у нас приблизно 60-70%. Якщо говоримо про головний мозок, наприклад, якщо звертаються пацієнти з новоутвореннями головного мозку — є безапеляційне рішення його видаляти. Нам треба прийняти рішення, як це зробити безпечно для пацієнта. Операція на хребті це трошки інша частина нашої роботи, тому що не існує якоїсь певної схеми, як треба лікувати хребет. Не існує чітких протоколів. Тобто, кожен пацієнт — це для нас задача. Наприклад, є частина пацієнтів, які знають, що в них є проблема, їм треба її побороти. Але вони, наприклад, не хочуть оперувати. Відповідно, ми можемо запропонувати консервативне лікування, блокади, лікувальну фізкультуру.
Операція. Суспільне Тернопіль
Якщо говорити саме про операції, зараз оперативні втручання вже не є такими складними, як раніше. Новітні методики допомагають здійснювати їх з мінімальною травматизацією. Розкажіть трішки про це.
Минулого року ми впровадили ендоскопічні методики і зараз активно використовуємо. Для нас це обладнання, розхідні матеріали, постійне навчання. Для пацієнта — це два розрізи по 10 міліметрів. Він цього ж дня встає і йде додому.
Реабілітація, відповідно, для пацієнтів також значно скорочується?
Реабілітація скорочується через те, що травматизація тканин мінімальна. Пацієнт встає вже в день операції. Для багатьох це було дуже велике відкриття, що в день операції пацієнт встане і піде. Для пацієнтів це радість, для родичів це шок. Два-три і дні пацієнт може йти додому. Для нас це закономірний процес. Для нас це виглядає просто, а для людей, які бачать це збоку, це шок.
Чи є серед ваших пацієнтів військові? Чи важлива нейрохірургія у лікуванні військових після поранення?
У нас є військові, які потрапляють на етапах евакуації. Як правило, це буквально свіжо прооперовані пацієнти. Вони, як правило, важкі. Багато без свідомості і потребують активної хірургічної допомоги. Також серед військових є планові пацієнти. Які з власного бажання, з якихось причин приїжджають до нас на лікування. Є волонтери, які допомагають нам з пластинами. Є волонтери, які допомагають нам з гвинтами. Завдяки цьому можемо військовим надавати досить якісну допомогу. Найскладніша і велика частина нейрохірургії — операції з приводу різних інфекційних процесів головного і спинного мозку.
Нейрохірургічна операція. Суспільне Тернопіль
Нещодавно я дивилася відео на ютубі про сім'ю в Америці. Там жінка українка, чоловік, здається, був нейрохірург із Сполучених Штатів. І він розповідав про те, що з 2014 року нейрохірурги з Штатів приїздили в Україну, щоб ділитися досвідом з українськими лікарями. А зараз навпаки — українські лікарі діляться досвідом з американськими лікарями. Як у вас, чи ви переймаєте досвід своїх колег за кордоном, чи навпаки, їм передаєте свій досвід?
Якщо ми не говоримо про військові поранення, то, звичайно, раніше було так. Кожен поважаючий себе нейрохірург хоча би один-два рази на рік їхав за кордон, вчився. Наприклад, ми їздили навчатися ендоскопічних, ендоваскулярнихнапрямок у медицині, що дозволяє проводити діагностику та лікування захворювань серця, судин, головного мозку тощо через невеликі проколи у шкірі методик. Зараз, без перебільшення, можна сказати, що Україна має найбільший у світі досвід лікування бойової травми. Особливо хочу відмітити ендоваскулярну частину лікування.
Що таке ендоваскулярні методики?
Якщо простою мовою, через судину, наприклад, на руці або нозі, встановлюють спеціальний набір катетерів. Завдяки цим катетерам можемо витягти тромб або перекрити судину, яка розірвалася. З військовими травмами таким же чином можна закрити пошкоджену судину, не роблячи великих розрізів. Якщо мова йде про бойову травму, багато колег приїжджають до нас вчитися і переймати досвід. Але поряд з тим, багато пластичних хірургів, які наприклад, лікують асиметрію обличчя, цілісність черепа, приїжджають і діляться з нами досвідом. Тому зараз такі операції доступні в Україні.
Якщо ми знову повернемося до теми Тернополя, чи розширилася команда за час, відколи ви тут працюєте?
Команда, звичайно, розширилася. До нас приєднався лікар, якому вдалося виїхати з Олешків. Якщо ви знаєте, з минулого року в Україні впровадили резидентури з нейрохірургії. Один із резидентів зараз в нас проходить резидентуру у нас в клініці.
Нейрохірург Олександр Журавльов в операційній. Суспільне Тернопіль
Хочу поставити більш особисте запитання до вас, як до лікаря-нейрохірурга. Чи бачите ви зараз межу нейрохірургії?
На сьогодні мережа нейрохірургії залежить від двох речей. Перше — це бажання. Якщо у людини є бажання рости, розвиватися і вчитися, це можна робити безкінечно. Друге і найважливіше, це обладнання та розхідні матеріали. На жаль, нейрохірург не може працювати без команди, без обладнання. Тому межа цієї роботи обмежена лише можливостями закладу, в якому працює лікар.
Чого найбільше бояться нейрохірурги?
Звичайно, ускладнень. Справа в тому, що ми працюємо з нервовими клітинами. Їх пошкодження безповоротне. Відновити щось те, що зробив хірург в операційній, неможливо. Кожен нейрохірург боїться таких проблем і ускладнень, бо пацієнти після таких моментів не відновлюються.
Наскільки сильно сучасні технології, до прикладу, штучний інтелект, впливають на вашу роботу? Можливо, вони впливають, коли пацієнт сам собі, за допомогою штучного інтелекту, виставляє діагноз?
Стосовно штучного інтелекту. Лікарю, щоб прийняти рішення, треба поєднати декілька моментів. Це обстеження, стан пацієнта та його неврологічний статус. Ми зараз тестуємо використання моделі ШІ в прийнятті рішення щодо виконання механічної тромбоемболіїгостра закупорка кровоносної судини тромбом, який відірвався від місця свого утворення та перемістився з потоком крові. На сьогодні, звичайно, ШІ доступний пацієнтам, і дуже багато пацієнтів приходять з підготовленими питаннями. Тобто, в дуже багатьох випадках пацієнти задають абсолютно обґрунтовані, абсолютно розумні питання.
Операція. Суспільне Тернопіль
Чи доводилося вам приймати якісь складні рішення, наприклад, коли ризик під час операції високий?
Насправді кожне рішення важке. В нейрохірургії, наприклад, нескладно зробити щось. Складніше прийняти рішення, чи правильно це робити. І не дивлячись на те, що сьогодні існує дуже багато протоколів, дуже багато літератури, багато курсів, ми їздимо вчитися все одно. Особливо, якщо говоримо про військову, складну травму. Ми радимося, інколи скликаємо консиліум, приймаємо рішення. І цих рішень буває дуже багато. Ці рішення бувають складні.
Чи є якийсь певний міф про нейрохірургію, який вас дратує найбільше?
Коли я в дитинстві дивився фільми — вестерни, бойовики, я завжди думав, що будь-яке вогнепальне поранення голови — це обов'язково летальний випадок. Зараз нейрохірургія в Україні досягла моменту, коли пацієнти після важких вогнепальних поранень можуть залишатися свідомими, контактними і в багатьох випадках повертатися до повноцінного життя.
Для нас кожен пацієнт — це виклик, тому що в кожному окремому випадку нам треба прийняти правильне рішення. Ще раз хочу розвіяти міф, що нейрохірургія — це обов'язкова операція, ускладнення. Насправді, цього вже дуже давно немає. І якщо навіть це буде оперативне втручання, ми бачимо нервові структури, які раніше не бачили при 10-кратному збільшенні. За мою практику пошкоджень не було.
