Андрій із позивним «Полтава» служить у Збройних силах України з 2019 року.
Він пройшов строкову службу, підписав контракт, а після початку повномасштабного вторгнення опинився на Сумському напрямку. Нині військовий командує мінометним розрахунком у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони. За його плечима — бойові завдання, поранення та повернення до побратимів, а вдома на нього чекають дружина, мама і маленький син.
Історію військового розповіли у 105-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ.
Свій позивний Андрій отримав завдяки рідному краю. Коли його запитали, звідки він, відповів, що з Полтавської області. Так і з’явилося ім’я, під яким його знають побратими.
«”Ти звідки?” Кажу, з Полтавської області. “Будеш Полтава, щоб довго не думати”. Так воно і пішло», — пригадує військовий.
Після переведення до 105-ї бригади Андрію запропонували обрати напрямок служби. Серед варіантів були безпілотники, артилерія, розвідка та піхота. Він зупинився на мінометному підрозділі: спочатку пройшов підготовку на навідника, а згодом йому запропонували стати командиром розрахунку. На цій посаді «Полтава» служить із травня 2026 року.
Для нього командування — це передусім відповідальність за людей і злагоджену роботу команди. У розрахунку військові опановують різні навички, щоб за потреби кожен міг підмінити побратима.
«У нас всі справляються, у нас всі навчені, всі все вміють. У нас кожен може замінити кожного, якщо треба буде. Якщо, не дай Бог, якась проблема, кожен замінить кожного», — розповідає Андрій.
Нових військовослужбовців у підрозділі навчають працювати з мінометом і прицілом, виконувати необхідні розрахунки та готувати озброєння до роботи. Сама служба вимагає не лише знань і зосередженості, а й значної фізичної витривалості. Боєприпаси іноді доводиться переносити вручну, адже доставити їх безпосередньо до позиції не завжди можливо. Особливо відчутне навантаження під час роботи зі 120-міліметровим мінометом: одна міна важить 16 кілограмів.
Попри складнощі, військовий каже, що його розрахунок із поставленими завданнями справляється.
«Ні разу не було, що ми щось не виконали», — наголошує командир.
За час служби Андрій сам пережив поранення. Це сталося під час обстрілу позиції ворожим танком: уламки влучили йому в ногу та живіт. Від тяжчих наслідків допоміг захист бронежилета. Після приблизно місяця лікування військовий повернувся до строю.
Андрій зізнається, що його влаштовують і робота, і колектив, і командир. Переводитися з підрозділу він не планує.
«Мене все влаштовує. Якби мені тут не подобалося, то б вже перевівся. Так якщо я вже тут з 2024 року, то мені все подобається», — каже «Полтава».
Удома на військового чекають дружина, мама та маленький син, якому в січні виповниться три роки. Через службу Андрій не може проводити з дитиною стільки часу, скільки хотів би. Тому конкретних планів на життя після війни поки не будує — спершу мріє повернутися додому й надолужити час, проведений далеко від родини.
Наразі його головне завдання — служити разом із побратимами та виконувати бойові завдання. А ще — дочекатися дня, коли зможе знову бути поруч зі своїми рідними.
