пам'ятна дошка Роману Гармашу У селі Малий Ходачків, що на Тернопільщині, на фасаді місцевої гімназії відкрили пам’ятну дошку, а на подвір’ї освітнього закладу висадили дерево в пам’ять про полеглого воїна – Романа Гармаша.
На заходах був присутній голова Тернопільської районної ради Віктор Козорог.
“На фасаді Малоходачівської гімназії відкрили меморіальну дошку в пам’ять про полеглого воїна, колишнього учня ліцею – Романа Гармаша. Рідні, друзі, однокласники, вчителі, учні, громада, священник та усі небайдужі зібралися сьогодні, щоб у другі роковини загибелі Романа вшанувати його подвиг, його боротьбу, його сміливість та звитягу. Ще раз висловлюю щирі слова співчуття доньці Романа, сестрі Світлані Гуменній, депутатці Тернопільської районної ради, матері Романа та усім рідним, які втратили найдорожчу для себе людину. Пам’ять про Романа буде жити у наших серцях доти, доки усі наші наступні покоління вшановуватимуть його подвиг – адже він віддав за наше майбутнє – найцінніше – своє життя. Вічна пам’ять Роману Гармашу”, – зазначив Віктор Козорог.
Того ж дня, у другі роковини загибелі воїна з Тернопільщини Романа Гармаша на подвір’ї Малоходачівської гімназії відкрили пам’ятну виставку особистих речей полеглого захисника, а також висадили символічне дерево в пам’ять про боротьбу та загибель Романа Гармаша
До слова, Роман Гармаш народився 18 березня 1983 року у місті Підгородне Дніпропетровської області. Жив у селі Малий Ходачків на Тернопільщині. Після закінчення школи його призвали на строкову службу: спочатку відібрали до президентських військ, а згодом служив і навчався у 113-й військовій школі молодших спеціалістів в Ужгороді, де здобув кваліфікацію кухаря третього розряду. Потім працював у будівельній та дорожній галузях в Україні та за кордоном. Любив природу, захоплювався риболовлею.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони, а згодом – до 5-ї окремої штурмової Київської бригади.
Його бойовий шлях пролягав через Краматорськ, Часів Яр, Бахмут, Костянтинівку, Покровськ, Кліщіївку та інші найгарячіші точки фронту. Спочатку служив на командному пункті батальйону зв’язку, а згодом виконував завдання в оперативному підпорядкуванні батальйону розвідки, свідомо обираючи найважчі ділянки роботи.
Рідні називали його Ромашкою, тому він обрав собі це псевдо. Згодом мав ще одне – Кухар, адже любив готувати для побратимів.
17 вересня 2024 року Роман повідомив рідним, що йде на позиції і з ним не буде зв’язку. Пообіцяв зателефонувати за тиждень, але 18 вересня поліг від вогнепально-осколкових поранень.
За два дні побратимам вдалося евакуювати його тіло з поля бою.
