Автор книги, заслужений журналіст України Богдан Новосядлий «Острів. Велика історія малої батьківщини»: Богдан Новосядлий про книгу, яка ввійде в історію
Село Острів має надзвичайно багату культурну та історичну спадщину, про яку варто дізнатися кожному.
Важливу місію — розповісти про рідне для душі й серця село та зберегти його історію для наступних поколінь — узяв на себе Богдан Новосядлий, багаторічний головний редактор друкованих газет, нині головний редактор газети «Сільський господар», публіцист і краєзнавець.
З Острова родом мати Богдана Теодоровича. Із цим селом пов’язано багато його теплих спогадів та приємних емоцій, тому для автора робота над книгою була надзвичайно важливою.
Цілих п’ять років тривала праця над виданням, яка об’єднала місцевих краєзнавців, ентузіастів та жителів села. Богдан Новосядлий розповів, що підштовхнуло його до створення книги, як збирали унікальні фотографії та спогади старожилів і з якими труднощами довелося зіткнутися.
«Може б ти написав?»: як народилася ідея книги
— Нещодавно ваша книга побачила світ. Я вас із цим щиро вітаю.
— Дякую.
— Розкажіть, із чого все починалося і в який момент вам прийшла ідея створення такої книжки?
— Отже, ідея виникла в мене давно, — розповів Богдан Новосядлий. — Я родом із сусіднього села Буцнів — це поруч, через річку. А село Острів для мене близьке тим, що звідти родом моя мати. Я з дитинства бував у бабусі, мав там друзів, своїх родичів. Там у мене багато друзів, з якими я вчився в Буцнівській середній школі, багато було друзів, з якими я працював спочатку на цукровому заводі, потім на виробничому об’єднанні «Ватра».
А ідея така… Ну, оскільки я трішки володію пером, вона в мене з’явилася вже давно. Друзі мені казали: «Може б ти написав?» Їм здається: так сказав — і забув. А робити це, як кажуть, — велика праця. І кілька разів я до тієї ідеї повертався. Я зберігав архіви: інколи в газетах, журналах десь бачив якісь цікаві матеріали, я їх собі відкладав в окремі папки.
А п’ять років тому завідувачка Острівської бібліотеки Галина Шупа в одній розмові сказала: «Богдане, чому б ти не написав? У тебе ж мають бути такі здорові амбіції». І тоді одного вечора зайшов голова сільської ради, чи, вірніше, староста села Богдан Хом’як, і ми так, скажімо, неофіційно уклали такий пакт, що потрібно написати. І вона сказала, що, наскільки зможе, буде мені допомагати в цій справі.
А потім до цієї роботи активно підключилися ще кілька жіночок — теж такі аматорки-краєзнавиці: Наталія Крупа, Теодозія Рибачок, Марія Івасюк. І вони фанатично мені в цьому допомагали. Вони ходили до літніх людей, записували їхні спогади і брали безцінні, на мій погляд, фотографії. А це дуже великий, скажімо, шмат роботи.
Обкладинка книги, на якій зображена церква Святого Архистратига Михаїла
І воно мені дуже допомагало тим, що… Ну, я вже мав певний досвід роботи з такими книжечками: свого часу я написав книгу про своє рідне село Буцнів, я допомагав писати книгу «Моя Красівка» керівнику «Тернопільгазу» Олегу Караванському, і ще в мене є кілька, ну, скажімо, до десятка книг такого спрямування, у яких я був або редактором, літературним редактором, керівником проєкту і так далі. І те, що ці жіночки, яких я назвав, — я їм щиро вдячний — мені допомагали, а я вже вмів і розумів, як систематизувати це… І так з дня на день, з місяця на місяць… У них було тільки одне запитання: «Коли книжка вийде?» Мене це до певної міри дратувало, бо я розумів, що роботи ще попереду багато.
Але, тим не менше, крок за кроком ця робота відбувалася. Мені допомагали колеги з моєї редакції, чи, вірніше, з нашої редакції газети «Сільський господар», — дизайнери, літредактори. Всі вони у вільний час мені допомагали.
«Символ дитинства і вдячність моїй матері»
— Чим для вас є ця книга?
— Ця книга для мене є символом дитинства, вдячністю моїй матері, ну і, звичайно, якоюсь гордістю за те, що мені цього року виповнилося 70 років і я зробив таку працю. Думаю, що за неї мені не буде соромно.
— Ви розказали, що збирали дуже важливі фотографії та спогади старших людей. А чи є щось найголовніше, що ви хотіли б у ній виділити?
— Розумієте, як кажуть, у матері немає жодної дитини, яка б для неї була улюбленіша чи нелюбима, так? Для мене вона вся становить певну цінність. Вона систематизована за багатьма розділами, починаючи від 1431 року — року заснування села. До речі, цього року якраз виповнюється 595 років цьому населеному пункту, так що це буде мій подарунок для цього села.
Від давньої історії до видатних уродженців
— Ще хочу розказати про розділи, — продовжив пан Богдан. — Це не академічне і не суто популярне видання, яке буде цікаве людям далеко за межами села чи навколишніх сіл. Але я тут глибоко опрацював як природу, давню історію, національно-визвольні рухи, так і визначних особистостей села.
Також, що цікаво, окремо є розділ про книги, які видали про Острів самі острів’яни. Як виявилося, їх є більше 40 — книг, які написали люди з Острова.
Ну і стосовно окремого розділу, який я хотів би виділити, — це «Видатні люди цього села». Цікавою є історія колишнього замку графа Баворовського — це була ціла династія.
Тепер стосовно видатних людей самого Острова. Серед таких непересічних людей, особистостей можна назвати історика і громадсько-політичного діяча Галичини і Буковини Мирона Кордубу. Це був всесвітньо відомий історик.
До таких можна віднести приятеля Симона Петлюри, члена парламенту ЗУНР Антіна Чернецького.
Ще хотів би відзначити унікальну династію артистів-інтелігентів Анткових.
Крім того, звісно, багато є людей, про яких би хотілося сказати, але ще скажу про двох осіб. Це ровесниця української незалежності, докторка педагогічних наук у нашому педагогічному університеті Ольга Потапчук. У такому молодому віці вона докторка наук, я думаю, що це багато про що говорить.
І ще про одного хочу сказати — талановитого художника. Він і скульптор, і художник, роботи якого є окрасою приватних колекцій у Сполучених Штатах Америки і Німеччині. Ми були в нього на подвір’ї, там у нього є оригінальні скульптури, але що важливо і характерно — він зробив кілька образів, намалював їх для Острівської церкви.
Шептицький, Гузар та унікальний розпис Острівської церкви
— Ще Острів знаменитий тим, що його свого часу за різних обставин відвідували визначні діячі Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький і Любомир Гузар. Андрей Шептицький проїжджав тут кілька сіл і заїжджав в Острівську церкву, — додає автор. — А Любомир Гузар молився біля чудотворної каплички, яка славиться на цілу округу.
Стосовно церкви: її розмальовував славний маляр Галичини Корнило Устиянович. Це була видатна постать. І прикметно те, що він намалював там, в Острівській церкві, образ «Небовзяття». Він характерний тим, що є найбільшою його роботою в Галичині.
— Чи були якісь труднощі у зборі тієї інформації? Бо ви розповідали, що спілкувалися з літніми людьми, збирали фотографії.
— Труднощі полягали не в цьому. Завдяки багатьом моїм друзям, симпатикам і людям, які справді до цієї роботи ставилися прихильно, всі сприяли. Але деяка складність була — це те, що, мабуть, є в кожного краєзнавця чи історика: дати. В одному джерелі пише такий рік, у другому джерелі — інший. Це можна пояснити чим? Можливо, халатністю, можливо, хтось зі спогадів писав, хтось на щось посилався. Все це треба було кілька разів уточнювати, зіставляти, бо все-таки я вважаю, що це не просто якась собі елементарна розповідь, це якийсь, скажімо, друкований пам’ятник для майбутніх поколінь. Може, це заголосно сказано, але я вважаю, що це саме так.
Головна проблема — кошти на друк
— А загалом які ще були труднощі в написанні, друці, на різних етапах створення?
— У творчій справі я собі давав раду. А ось зараз, скажімо так, є певна трудність у тому, щоб зібрати кошти на видання цієї книги.
Попри те, буквально після публікації в пресі до мене зателефонував давній приятель із цього села і запитав: «Богдане, а скільки тобі потрібно грошей, щоб видати цю книжку?» Ну, я так одразу йому: «Ну ти ж знаєш, це дорого. От один примірник коштує стільки-то». А він навіть паузи не зробив, каже: «Гаразд, я тобі надішлю на 20 примірників». Тобто ми вдень поговорили, а ввечері він уже мені надіслав гроші.
— То ці 20 примірників будуть як лімітована версія?
— Ні-ні. Технічні можливості друкарень у столиці різні. Тим паче, раніше треба було замовляти 100 примірників, 200, тому що затратною була підготовча частина: треба було відповідні форми, пластини для того підготувати. Зараз з електронних носіїв друкують 10, 20, 50. Тобто це процес у стадії нарощення, і є ще інші, скажімо, варіанти, які будемо розглядати, і є люди, які готові мене підтримати.
Ну і потрібно подякувати моєму хорошому знайомому — це Володимир Трут. Це людина, яка розуміє цінність друкованого видання для свого села. Я йому за це щиро вдячний.
Книга буде доступна й в електронному форматі
— То читачі можуть розраховувати на те, що матимуть змогу придбати цю книгу або, можливо, вона буде в електронному варіанті?
— В електронному варіанті вона, звичайно, уже є, це буде доступно. Але спочатку, думаю, найближчі місяць-два мені треба вирішити питання друкованого продукту, бо це все-таки буде виглядати якось матеріалізованіше.
«У мене в журналістиці 50 років стажу»
— Ви казали, що дуже багато людей вас підтримували, і це дуже цінно, коли починається така велика праця. Але чи не переживали ви, що щось може піти не так? Бо це дуже велика робота.
— У мене в журналістиці 50 років стажу. Я дещо розумію і знаю, тобто таких побоювань у мене не було. Було питання тільки в тому, щоб якомога швидше вже це закінчити, бо п’ять років — це все-таки не день, не місяць і не рік.
— Можна сказати, що всі ці п’ять років ви жили цією книжкою?
— Фанатизму не потрібно. У тому плані, що, крім цього, я очолюю редакційний колектив, який щотижня випускає газету. Раз на рік ми випускаємо журнал «Сільський господар». Крім того, ми працюємо ще над двома продуктами: сайтом «Сільський господар» і фейсбук-сторінкою. Так що роботи є скрізь, і я живу всіма тими продуктами, можна сказати, на повну.
— Як ви знаходили час це все поєднувати?
— А є таке поняття, як субота і неділя! Звичайні робочі дні… Колеги інколи йдуть швидше, а тоді вже після шостої можна зібратися з думками і працювати далі.
