За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Режисерка Суспільне Тернопіль Людмила Семпйол і заслужений артист України Борис Репка. Суспільне Тернопіль
Що для тебе сцена?
Часом буває такий поганий настрій цілий день, і як у директора якісь проблеми, це ж зрозуміло, що вони є. Але виходжу на сцену — і все забуваю. Особливо в музичних виставах, де я себе дуже комфортно почуваю. Коли вже йдуть аплодисменти і поклін — це найбільше щастя. В ім'я того кожен артист живе. Цієї вдячності ми хочемо, цієї енергетики від глядача. Сцена дає мені сили, щоб далі керувати і творити.
Ти цьогоріч вперше дебютував як режисер. Це одноразова проба, чи початок нового творчого шляху?
Це вперше. Спочатку ми працювали над колядками на малій сцені. Я думав, що ми зробимо такий гарний різдвяний концерт. Бачу, що різдвяний час глядачам найбільше подобається, вони хочуть колядувати разом з артистами. Але мені підійшла ідея все-таки використати цей сюжет, як повноцінну виставу. І він дуже сподобався глядачам — 28 вистав відіграли на аншлагах. Мені дуже сподобалося. Думаю, що продовжуватиму.
Зараз театр шукає нові форми — провокативні, андеграундні. До вас приїжджає Іван Уривський з "Конотопською відьмою", Максим Горенко, Ростислав Держипільський. Чи з'явиться щось таке у постановці тернопільського колективу?
Аналізуючи тернопільського глядача, — я його дуже добре знаю. Ось такі вистави, як у Максима Горенка чи Уривського, вони в Тернополі не приживуться. Мені особисто, як керівнику, шкода вкладати кошти в таку виставу, тому що я знаю, що вона в нас не приживеться. Такі вистави збирають аншлаг один-два рази. Цей глядач один раз побачив і вже вдруге не захоче. Наш глядач інший. Ми можемо експериментувати своїми режисерами. Є наш Микола Бажанов, який має думки і бажання щось поставити. Але запрошувати стороннього режисера — це дуже дорого, і я знаю, що воно не окупиться, як на "Голгофі" 70 аншлагів не буде.
Борис Репка. Суспільне Тернопіль
Лесь Курбас у 1915 році започаткував "Тернопільські театральні вечори". Ти продовжив цю традицію. Чи повернуться вечори на цю сцену?
Обов'язково. Я би хотів, дай Боже, щоб якнайшвидше була перемога, і хочу саме цей фестиваль присвятити перемозі. Приїдуть до нас ті театри, які не будуть боятися приїхати: і поляки, і румуни, і всі, кого ми бачили за кордоном. Бо це вже буде переможна Україна, це вже буде той час, коли вони захочуть до нас їхати. Я думаю, що ми зробимо так, що це буде тиждень, — з кожної країни якийсь театр, і вони будуть вітати нас з перемогою. У мене така є мрія.
З початку повномасштабного вторгнення твої колеги вступили до лав ЗСУ. Як зараз?
У нас було п'ятеро, сьогодні четверо. Сергій Андрушко вже повернувся, він сьогодні на сцені, грає разом з нами. А є ще четверо наших: це один актор Демчук, два монтувальники і один з реквізиторного цеху. Десятий ряд у нас не продається — він для них, для воїнів. Хто хоче прийти, той приходить. Я сиджу в залі й аплодую своїм артистам разом з ними.
Театр зараз, це терапія і підтримка чи чесність і правдиві емоції?
Перш за все, терапія. Я відчув, що коли є військові, коли вони приходять, ми їх питаємо, щоб вони хотіли бачити, заради чого вони приходять. Це розрада, вони хочуть комедії, відпочити, посміятись. Ми бачимо по глядачу, що він хоче бачити.
