Коні Пржевальського – диво Чорнобильської зони, що повернулося з небуття.
У 1998 році, в межах програми «Фауна», що мала на меті відновлення первісного фауністичного комплексу та біорізноманіття українського Полісся, до зони відчуження із заповідника «Асканія-Нова» було завезено понад два десятки коней Пржевальського – самців і самок.
Спочатку тварини проходили акліматизацію у спеціальному центрі поблизу Чорнобиля, а вже за рік їх випустили на волю.
Наприкінці 1999 року у зоні відчуження існувало два табуни – в околицях сіл Копачі та Корогод.
Попри те, що поліські ліси й болота нетипові для степових копитних, коні чудово пристосувалися до нових умов.
“Природа сама відсіяла слабших, та популяція поступово зростала: у 2000 році налічувалося 38 особин, у 2004-му – вже близько 60. Нині, за оцінками фахівців, у зоні мешкає понад 120 коней Пржевальського. Визначити точну кількість важко, адже тварини ведуть напівдикий спосіб життя й утворюють кілька стійких табунів. Структура їхніх «родин» нагадує давню гаремну систему: головний самець очолює групу з кількох кобил, а поруч кочує холостяцька компанія жеребців, які колись програли у змаганнях за першість. Навесні, під час шлюбного сезону, серед самців точаться справжні поєдинки – вони зриваються на диби, б’ють один одного копитами, доводячи силу й гідність”, – йдеться у дописі державного агенства України з управління зони відчуження.
Сьогодні кінь Пржевальського став одним із символів Чорнобильського радіаційно-біосферного заповідника – простору, де природа без людини знову віднаходить рівновагу.
Тут, серед луків, зарослих доріг і диких лісів, ці рідкісні тварини почуваються вільно, наче вдома.
Під час однієї з експедицій спостерігачам пощастило побачити табун зблизька.
Коні неквапно паслися на сонячній галявині, а потім, ніби відчувши цікавість, підняли голови і кілька хвилин спокійно дивилися просто в об’єктив.
Здавалося, вони позують.
Вільні, горді, прекрасні – справжні моделі дикої природи.
Фото: Антон Юхименко
