Упродовж століть історія влади писалася здебільшого чоловіками — і про чоловіків. Жінки ж, незважаючи на свою присутність у соціальному та родинному житті, часто були відсторонені від офіційних політичних процесів. Їхній голос замовчували, участь применшували, а вплив трактували як випадковий або емоційний. І все ж саме ці «непомітні» жінки нерідко ставали рушіями змін, здатними переламати долю не лише родини, а й держави.
У різні історичні епохи жінки мали обмежений доступ до влади, однак уміло використовували інші механізми впливу: дипломатію, шлюбні зв’язки, релігійний авторитет чи роль матері спадкоємця. У монархіях, де передача трону була спадковою, мати принца часто ставала політичною радницею, кураторкою, а іноді й фактичним керівником за лаштунками. Так було в багатьох культурах, зокрема й в Османській імперії.
Одним із яскравих прикладів є історія Роксолани — українки за походженням, яка стала дружиною султана Сулеймана Пишного. Її шлях від наложниці до законної дружини та радниці вражає навіть сьогодні. Вона не лише впливала на рішення свого чоловіка, а й формувала політичні союзи, будувала соціальні установи, змінювала підхід до гаремної системи. Її постать набула особливої популярності після виходу серіалу «Величне століття», завдяки якому мільйони глядачів відкрили для себе цю маловідому сторінку історії. І хоча формат серіалу художній, він змусив багатьох переосмислити роль жінки у суспільстві та при владі.
З розвитком новітніх часів жінки почали виборювати не лише неформальний, а й легальний доступ до політики. У ХІХ столітті це проявилося в боротьбі за освіту, право голосу, доступ до публічного простору. Суфражистський рух став початком масштабних змін: жінки отримали можливість впливати на суспільні процеси вже не через «другу особу», а безпосередньо.
У ХХ столітті цей процес набув стрімкого розвитку. Після світових воєн, коли мільйони чоловіків загинули, жінки масово вийшли на роботу, стали медикинями, вчительками, політикинями. У багатьох країнах вони здобули право голосу й бути обраними. Уряди почали формуватися за участі жінок, з’явилися перші прем’єрки, президентки, міністерки закордонних справ. Гендерна рівність стала не лише гаслом, а поступово — частиною реальності.
Сьогодні жінки очолюють великі держави, керують міжнародними організаціями, засідають у парламентських комісіях, ведуть дипломатичні перемовини. Вони створюють законодавчі ініціативи, захищають права меншин, впроваджують екологічні й соціальні реформи. Їхній голос звучить упевнено, змістовно й дедалі частіше — вирішально.
Водночас боротьба за рівноправ’я ще не завершена. У багатьох країнах жінки стикаються з системними бар’єрами: нерівна оплата праці, обмежений доступ до вищих посад, домінування чоловіків у владних структурах, стереотипи щодо ролі жінки. Існує також постійний тиск на жінок у публічній сфері — як моральний, так і фізичний. Але навіть за таких умов вони не здаються й продовжують будувати нову реальність.
Сучасна історія демонструє: влада більше не асоціюється виключно з чоловічим образом. Жінки довели, що можуть не лише брати участь у процесах, а й очолювати їх. Вони впевнено займають місця у залах парламентів, у збройних силах, урядах, громадському секторі. Їхній вплив не випадковий — він закономірний.
Ми живемо у світі, де формально права вже зрівняні, але реальна рівність ще потребує щоденної роботи. Історія Роксолани та мільйонів інших жінок — це нагадування про те, що шлях до рівноправ’я складний, але можливий. Лідерство не залежить від статі — воно залежить від внутрішньої сили, розуму, рішучості та бачення майбутнього.
