Свій 90-літній ювілей відзначив мешканець села Хомівка, що на Тернопільщині – Хованець Михайло Григорович.
Михайло Григорович Хованець народився в передвоєнні роки у Польщі, в Краківському повіті, в селі Ліщини.
“Здавалося б, від тих дитячих років багато весен , але в пам’яті ювіляр і досі зберігає найдорожчі картини. Він добре пам’ятає рідну домівку, а особливо – як разом із батьком гнав на пасовище корів до річки. На жаль, трагічні події в історії українського народу не дозволили довго жити звичним життям… Після завершення Другої світової війни, під час примусового переселення українців у межах операції «Вісла», сім’я була змушена залишити рідні Ліщини. Разом із багатьма іншими родинами вона вирушила в невідомість, де довелося починати все спочатку”, – йдеться у дописі уже рідної Білецької громади.
Першою зупинкою стала Полтавщина, село Городище.
Там родина прожила лише рік.
Згодом доля привела їх на Тернопільщину – спочатку на Чортківщину, у село Вигнанка, а ще пізніше – до Хомівки, яка стала рідною.
У цьому невеликому селі минали юнацькі роки Михайла Григоровича.
Тут закінчив початкову школу, а згодом продовжив навчання у сусідній Ігровиці.
Після школи пішов до армії – службу проходив у Херсоні.
Там же працював на будові.
Після армії, повернувшись додому, здобув фах механізатора у Збаразькій школі механізації.
Саме в Хомівці ювіляр зустрів свою майбутню дружину.
Вона, як і він, була переселенкою, тож вони особливо добре розуміли одне одного, адже знали, що таке залишити все й будувати життя на новім місці.
Створили сім’ю, побралися і взялися до спільної праці, будуючи власну хату.
Робив Михайло Григорович в місцевому колгоспі комбайнером на комбайнах С-4 та «Нива».
За цими назвами для нього стоять не просто машини, а трудові будні та безліч спогадів.
В сім’ї народилося троє дітей.
Сьогодні ювіляр радіє чотирьом онукам і п’ятьом правнукам.
Окрема, особлива сторінка його життєпису пов’язана із духовним життям села.
Тридцять років Михайло Григорович був старшим братом при парафії святого великомученика Димитрія.
“Коли громада взялася за важливу справу – будівництво святині та каплиці у Хомівці, власноруч працював на будові: копав фундамент, допомагав майстрам, докладав власних сил і коштів. У цій праці, направду, залишалась частинка людської душі! Любов до рідного села та його традицій ювіляр передавав і молодшим поколінням. Він навчав хлопців ходити з вертепом, знайомив їх із різдвяними звичаями. І навіть сьогодні, через стільки років, пам’ятає всі слова вертепу напам’ять! З особливою теплотою ювіляр згадує пережите і тоді розумієш – скільки непростих випробувань випало на долю його покоління. Війна, зміна кордонів і політичних режимів, примусове переселення, невизначеність, важка щоденна праця. У його розповіді мудрість життя: попри все не втратити людяності, знайти місце, яке можна назвати рідним, залишити після себе добру пам’ять і передати наступним поколінням любов до своєї землі!”, – йдеться у дописі громади.
