За інформацією: Суспільне Тернопіль.

Тарас Томенко — український кінорежисер та сценарист. Тарас Томенко/Instagram
Український кінорежисер та сценарист Тарас Томенко, відомий відомий за такими документальними фільмами, як "Будинок "Слово", "Терикони", "Мамочки", має коріння з Тернопільщини. Його дід товаришував з Іваном Франком і займався просвітництвом. На Тернопільщині народилася Тарасова матір. У дитинстві він гостював у родичів. Про це Тарас Томенко розповів в інтерв’ю Суспільному.
Ваше коріння походить із Тернопільщини. Тут народилася ваша мама, так?
Так, мама моя Марія народилася в селі Велика Плавуча, це колишній Козівський район, тепер Тернопільський. І, власне, дуже цікава історія моєї родини.
Мій дідусь Іван Дубовий, він свого часу дуже дбав про рідне село, про просвітництво. Він навіть товаришував з Іваном Яковичем Франком.
Вони познайомилися в потязі до Львова і після того мій дідусь став приходити до Франка у Львів, потім продав землю і побудував у селі Народний дім. Іван Франко в цей народний дім передавав свої книжки для бібліотеки. Дідусь мій займався просвітницькою роботою в селі, його дуже поважали.
Крім того, Велика Плавуча, це такі місця, де проходили і військові дії, і повстанця армія була, і з розповіді мами, моя родина допомагала Українській повстанській армії. За це й поплатилися, коли прийшла радянська влада і совєти, вони мою тітку Оксану допитували, били, арештовували. Мою бабцю Катерину теж возили до в'язниці, били, поламали руку.

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко
Ви кажете, ваш дідусь побудував Народний дім після зустрічі Франком. Яка доля цієї будівлі?
Там зараз сільрада в цьому будинку, по суті в нашому будинку сільрада. Там ще щось збереглося, наприклад, погріб, який дідусь виклав, його називали студня. Мабуть, тих книжок, вже і не збереглося, що Франко давав, але збереглися там дідусеві спогади про Франка.
Він розповідав, коли приходив до нього на вулицю Зелену у Львові в гості, то в нього вся підлога була завалена книжками розкритими, якимись рукописами, і тільки така стежечка, щоб було пройти.
Тарасе, а ви знаєте, є ініціатива рекомендувати обласній раді проголосити на Тернопільщині 2026-й роком Івана Франка? Обумовлюють тим, що Франкова історія на Тернопільщині, вона дуже обширна, але маловідома.
Ні, не чув, але цікаво і справді було б дуже гарно.

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко

Архівні світлини родини Тараса Томенка Тарас Томенко
Ваш батько Микола Томенко з Черкащини?
Мій батько поет, письменник. Одного разу, коли батько приїхав до мами в село, він знайшов трудову книжку бабці моєї Катерини Михайлівни. І, власне, ця ідея надихнула його на написання поеми "Трудова книжка матері". Це надзвичайно потужний літературний твір.
Він викриває колгоспний експеримент тоталітарної системи сталінських часів, як заганяли в колгоспи, — це жахлива історія нашої історії, тому що люди в принципі мали рабську роботу, їм не платили гроші, вони були абсолютно безправні і ставили галочки-палички за один трудодень. Мій батько Микола Данилович оспівав труд матерів в цій книжці. Тому, хто не читав, траджу знайти і почитати. Це дуже пронизливо і дуже емоційно.
Розкажіть ще про родичів по маминій лінії, які з Тернопільщини.
Мамина сестра Галина. Її вивезли на роботи до Німеччини, потім вона зуміла виїхати до до Англії. Зараз вона проживає у Канаді, їй вже 98 років. Мамина сестра Оксана працювала в Києві у видавництві. Два роки тому її син Роман загинув на фронті. Мій двоюрідний брат. Ще є них є ще один брат, Ярослав Дубовий. Його син Василь теж зараз на фронті. Така от родина. Тому я надихався корінням з Тернопільщини.

Тарас Томенко з колегами. Тарас Томенко
Як часто ви приїжджали в дитинстві на малу батьківщину?
Ви знаєте, не дуже часто, якби хотілося, ми приїжджали, тому що в нас, не було автівки, важко туди добиратися, але здебільшого приїжджали на на Великдень. Приїжджали туди на могили до діда і бабусі. Бо я від народження в Києві.
Коли ви з великого міста приїжджали в село на Тернопільщині, які у вас тоді були відчуття?
Розуміння того, що це моя Батьківщина.
Це мій край, моє коріння звідси, мій рід звідси, моя генетика звідси, серце моє там. Одна частинка на Тернопільщині, інша — на Черкащині.
Отак в мені поєдналися західна і центральна Україна. Це дійсно важливо, коли ти приїжджаєш, відчуваєш цю енергетику землі, ти розумієш, що прив'язаний до цього місця енергетично і, певно мірою, воно дає сили. Це місця сили, де ти ходив, звідки твоє коріння.

Тарас Томенко. Тарас Томенко
Тарасе, а якою дитиною були? Більше мрійником, дитиною, яка спостерігала, мовчала чи мали лідерські якості?
Я, виявляється, дуже багато вигадував казок і батько записував ці казки за мною. І вони знайшли зошит нещодавно з моїми казками, що я там в дитячі роки набалакав.
Оскільки батько мій поет, в мене більш гуманітарний був склад розуму, більше до літератури був повернутий, до мистецтва, до живопису, до кіно і тому якось так з математикою, з точними науками не дуже склалося.
Якби ми охарактеризували ваше дитинство одним жанром кінематографічним, то який би це був жанр? Ми якраз цю тему обговорювали буквально кілька днів тому з колегами, хтось говорив, що це блокбастер з елементами виживання, бо це були тяжкі 90-ті, потім непевні двохтисячні.
Я 1976 року народження. Не думаю, що це блокбастер, швидше, якась соціальна драма, мабуть. Це ще часи застою, потім час перебудови і час становлення незалежної України. Якийсь такий злам, період розпаду Радянського союзу, і Чорнобиль був, і складні соціальні умови. І ми це все переживали. Але була надія.
На твоїх очах народжувалася незалежна Україна, і ти бачив це.
І був вибух культурний тоді, і Червона Рута, і все це становлення, і повернення потім імен розстріляних письменників. І це один з найкращих часів, коли ти ти бачив, як твоя країна робить перші кроки, як українська мова стверджувалася.

Тарас Томенко з колегами. Тарас Томенко/Instagram
А якою мовою ви спілкувалися вдома?
У нас в родині весь час українська мова була, але коли ти виходивна вулицю чи в школу, ти відчував себе білою вороною. У нас не було жодного слова російської мови в родині, але на вулицях Києва, дійсно, було гнітюче враження. Тому драма, соціальна драма.
Коли ви зрозуміли, що хочете займатися саме режисурою, сценаристикою?
Зрозумів це на четвертому курсі, на філологічному факультеті я навчався. Тоді прийняв рішення поступати в театральний інститут і два останні роки я там закінчував, філологічний факультет Київськогонаціонального університету імені Тараса Шевченка і паралельно навчався вже на першому курсі в театральному інституті, в майстерні Бориса Івановича Савченка.
Я захоплювався літературою, зокрема, українською літературою. Розумів, що це вимагає більшого її поширення, мені хотілося українську літературу все ж таки пронести на екран в той час.

Тарас Томенко на знімальному майданчику. Тарас Томенко
Що у вас в найближчих планах?
Я написав сценарій "Слово про похід Ігоря", про полк Ігоря, але це така довга історія, мабуть, скоріше за все, після перемоги зможе реалізуватися. Зараз величезна кількість горя, яке і Україна, і українці почерпнули. І, мабуть, кіно є тим способом, щоб якось людину розважити, знайти якісь виходи з глухих кутів.
Ми поки що на адреналині, до кінця не розуміємо, що з нами відбувається, але прийде момент, коли це все почне вилазити і кіно має якісь давати відповіді, щоб людина змогла зрозуміти, що вона не одна, що ми вистояли.
Це буде, мабуть, почуття гіркоти за загиблими, це не буде радість.
Мені здається, що от всі ці психологічні драми вони, знайдуть відповідь у кінематографі. Зараз багато вже стрічок, але мені здається, цього недостатньо і потрібно глядача не залишати одного з цими проблемами.
З останніх українських кінорелізів, що вам подобається, на що б ви сходили з задоволенням або передивилися?
Я от був в журі Одеського кінофестивалю. Передивлявся українську документалістику. Мені дуже сподобався фільм "Простий солдат" Артема Рижикова. Це український документаліст, це історія його, як він потрапив на фронт. Історія дуже така чесна, правдиве кіно, потужне. Я міг би відмітити цю цю роботу і її порекомендувати.
На Тернопільщину збираєтеся найближчим часом?
Сподіваюся, навесні я здійсню цю поїздку.
Нагадаємо, в етері програми "Культура на часі" Ірина Скорока поспілкувалася з Тарасом Томенком про його фільм "Будинок "Слово".
