Три роки, як не стало Богдана Левківа. Рідні просять згадати його у молитві

Три роки, як не стало Богдана Левківа. Рідні просять згадати його у молитві

  • Колишній міський голова помер у лікарні 25 листопада 2021 року у віці 71 рік.
  • Заупокійна служба відбудеться 25 листопада о 8.15 ранку в Архикатедральному соборі у Тернополі.

 

«Від втрати таких людей пустіє світ… Cвітла пам’ять… Так бракує його вітальних листівок напередодні свят», — каже журналістка Лариса Михальська.

Богдан Левків останніми роками був не надто публічною особою. Він вийшов на пенсію і намагався максимально присвятити час родині та близьким друзям. Про це розповів його колишній підлеглий пан Петро.

Богдан Левків, нагадаємо, став міським головою у 2002 році — висуванець «Нашої України» тоді набрав понад 48 відсотків голосів тернополян.

Відео дня

До того як очолити місто, він працював головним інженером, начальником виробнично-технічного відділу обласного побутового управління, начальником відділу з якості Центру стандартизації і метрології, інструктором організаційно-інструктурського відділу, головним інспектором контролю за дотриманням цін і правил торгівлі міськвиконкому, директором однієї з фірм міста та секретарем міськради. До речі, він мало не єдиний з мерів, який не нажив за час каденції шалених статків. І їздив на старенькій «Ниві». Після роботи у міськраді вийшов на пенсію і, як сам жартував, бавив онуків.

 

Показував, як любити Україну

Він показував приклад та надихав молодь, як треба любити Україну. Любити не на теплих кухнях та диванах, а у постійній боротьбі з кривавою більшовицькою системою.

Богдан Левків не раз наголошував: «Тернопіль для мене це – рідне місто, місто моїх дідів та батьків, тут живуть мої діти та внуки. Це мій дім та моє життя. Мій шлях від шевця–музиканта до міського голови. Мені не соромно за дії, вчинки, роботу, що люди, друзі та колеги не плюють в слід. Мені вдалось цього досягти»…

— Богдан Євгенович був одним з лідерів боротьби за незалежність у 80-х початку 90-х років 20 століття на Тернопіллі, — згадував міський голова Тернополя Сергій Надал. — Він показував приклад та надихав молодь, як треба любити Україну. Любити не на теплих кухнях та диванах, а у постійній боротьбі з кривавою більшовицькою системою.

Богдан Левків був справжнім патріотом України, одним з тих, кому ми завдячуємо українською незалежністю, переконаний міський голова.

— Каденція Богдана Євгеновича на посаді міського голови припала на складний період, були успіхи й прорахунки, — каже Сергій Надал. — Але кожен тернополянин підтвердить істину: Для Богдана Левківа Тернопіль був понад усе!

«Усе своє життя Богдан Євгенович присвятив розбудові рідного нам Тернополя. Пам’ятатимемо про це», — висловив співчуття Ігор Гірчак, секретар міськради

Він не був простяком, але був простим, щирим і відкритим, прислухався і чув усіх. Коли до нього звертались, завжди відгукувався на прохання про допомогу, каже парох церкви Покрови пресвятої Богородиці, що у Кутківцях, отець Корнелій. Сам із доброго роду, мав дуже дружну християнську родину. Цінував кутковецькі традиції та шанував людей. І вони віддячували йому своєю шаною, каже отець Корнелій.  

 

Був Людиною — з великої літери

Богдан Левків за своєї каденції дав чимало інтерв’ю та часто ставав героєм публікацій і сюжетів. Далеко не всі вони були позитивними, адже мав серйозних опонентів, в тому числі і політичних.

Саме з ним тоді ще молода газета «RIA плюс» провела для тих часів незвичний експеримент, який вилився у серію публікацій. Першою з них була «Один день з життя мера», автором якої є я, журналістка Ірина Белякова.

Досі пам’ятаю, як о 7 ранку я вже була у кабінеті тодішнього очільника міськради Богдана Левківа. В той момент господар кабінету вже з добру годину був на роботі, а поруч, на столі, вже лежав стос підписаних паперів, з іншого боку — ще один, трохи більший. Ближче до 8 ранку в кабінет почали заходити люди.

До обіду я від втоми і від надлишку інформації ледь трималась на ногах, а по обіді вперто намагалась вникнути в суть розмови з його черговим співбесідником. Вийшла з кабінету я о 22.00, а в Богдана Євгеновича було тоді призначено ще дві зустрічі, поруч на столі лежав свіжий стос документів — для вивчення, ознайомлення і на підпис. І якщо наступного дня я виходила на роботу о 9 ранку, Богдан Левків о 6 вже знову був в кабінеті. І так щодня.

Пам’ятаю, як запитувала, мовляв, як ви витримуєте такий шалений темп? На що він, посміхнувшись, відповів, прикуривши чергову цигарку і посьорбуючи далеко не першу каву з горня — головне зараз знайти, чим швидкі заправити, сміття вивезти, людям зарплату заплатити і щоб в місті був спокій.

Він справді був дуже щирим і людяним. Можливо, в його роботі і були огріхи та проблеми, за що йому не раз і не десять добряче діставалось від журналістів. Але те, що Богдан Левків був Людиною з великої літери — цього, напевне, не заперечуватиме жоден з тернополян.  

Не раз наголошував: «Тернопіль для мене це – рідне місто, місто моїх дідів та батьків, тут живуть мої діти та внуки. Це мій дім та моє життя»… А своїм досягненням, за що гордився, називав… своє життя. Адже воно все проходить в Тернополі.

Публічності суттєво поменшало, коли в Богдана Левківа стався перший інсульт, розповів колишній підлеглий пан Петро. Окрім того, колишній міський голова мав інші серйозні недуги. Проте намагався не втрачати сили духу. На жаль, другий інсульт став для нього фатальним. Подолати недугу Богдан Левків уже не зміг.

25 листопада 2022 року саме була перша річниця смерті колишнього очільника Тернополя Богдана Левківа, життя якого забрала хвороба. До свого батька на небо 12 грудня пішов його син Михайло Левків, який загинув на фронті. Гідний син свого батька, навіки Герой для усіх нас…

 

Довідка

Богда́н Євге́нович Ле́вків народився 22 лютого 1950 р. у Тернополі. Помер 25 листопада 2021 р. Український господарник, громадсько-політичний діяч.Заслужений працівник сфери послуг України (2005). Депутат тернопільської міської ради 2-ох скликань (1994—2002). Міський голова Тернополя (2002—2006). Навчався в ЗОШ №25, Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг та туризму. Закінчив технологічний інститут побутового обслуговування у Хмельницькому у 1973 р.

Працював у Тернополі: головним інженером, начальником виробнично-технічого відділу обласного побутового управління (1973—1987); начальником відділу з якості Центру стандартизації і метрології (1987—1990); інструктор організаційно-інструктурського відділу, головний інспектор контролю за дотриманням цін і правил торгівлі міськвиконкому (1990—1991); директор ТОВ «Ремвзуття» (1991—1998); секретар міськради (1998—2002).

Квітень 2002—2006 — міський голова Тернополя.

Відзнаки

Відзнака Прем’єр-міністра України (2003).

Грамота Папи Римського (2002).

«Людина року — 2002» у Тернопільській області.

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває рідним, друзям, колегам та всім городянам. Пішла у засвіти Людина з великої літери, яка була і завжди залишатиметься частиною Тернополя. Світла вам пам’ять і Царство небесне, Богдане Євгеновичу…  

 

 

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Джерело

Новини Тернополя