Дружина загиблого Віталія Ременця разом із доньками і мамою тимчасово оселилися у квартирі знайомих. І обирають собі нового хвостатого друга, хоча розуміють, що Боні, яка була повноцінним членом родини і загинула разом з господарем, не замінить жодна тварина. Як і де живе родина, яка пережила атаку дронами? «Ви уявляєте, під час прильоту збереглася частина порцелянового сервізу, який ми з Вітальчиком купували на нашу річницю — порцелянове весілля. Я обов’язково докуповуватиму такий посуд, коли в нас буде своє житло, — каже Іванна Ременець, яка втратила чоловіка і чотирилапого собаку Боні під час ворожої атаки дронами на Тернопіль. Жінка ніби збирається із силами та намагається відшукати у пам’яті ще якісь приємні моменти із життя, яке у них було до прильоту. — А ще попри пожежу збереглися фото. Багато фото, де ми ще всі разом, — і такі щасливі… Тепер треба якось навчитися жити – без Вітальчика…» Відео дня Ворожий шахід, нагадаємо, 2 грудня 2024 року влучив у п’ятиповерхівку на вул. Чубинського і вбив 45-річного батька двох дітей Віталія Ременця. Житло родини згоріло вщент. Вижила дружина Іванна, прикриваючи власним тілом молодшу донечку Веронічку. «20 хвилин» поспілкувалися із Іванною та старшою донькою родини — Аліною Ременець. Фізичні рани, які отримали тієї ночі, майже загоїлись. Та вирва, яка утворилася після цього у душі, не загоїться ніколи, кажуть Ременці. Як і де живе родина, яка втратила найдорожчих і чи збираються повертатися до відремонтованого житла? — Майже два місяці ми живемо в квартирі, яку нам надала родина однокласника молодшої сестри, — розповіла «20 хвилин» 27 січня Аліна Ременець. — Міськрада пропонувала тимчасове житло на Морозенка. Але це далеко від маминої роботи, школи і гуртків молодшої сестри Веронічки. Автомобіль наш зруйнований вщент, його тільки тепер на запчастини. У Вероніки уроки щодня починаються в різний час, тому не буде кому її возити. То ж ми тиждень жили у маминої сестри, а потім оселилися у цій квартирі. Разом з Іванною і її дітьми живе зараз бабуся Марія Дмитрівна, мамина мама, яка залишила у Франківську власну родину і молодшу доньку, майже ровесницю Аліни, і переїхала до Тернополя, аби підтримати рідних. Всі хатні клопоти взяла на себе саме бабуся та часто балує своїх рідних дівчат всілякими смаколиками. А ще — щовечора читає Біблію Веронічці, аби дівчинка заснула. Дитина після атаки дронами і втрати тата з Боні дуже погано спить. І бабусине читання — єдине, що допомагає заспокоїтися бодай в першій-другій ночі, каже Аліна. — У мами зараз дуже багато справ, вона зовсім не має часу на хатні клопоти, — розповіла Аліна. — Та й важко морально — раніше вони завжди все робили разом з татком. Тому бабуся незамінна у своїй підтримці й допомозі. Я зараз проводжу уроки, то зайнята, але скоро їду на навчання у Львів. Ми вирішили, що недоцільно брати індивідуальний графік чи академіку — треба той третій курс закінчити. Під час атаки дронами Іванна прикрила собою Вероніку, в результаті чого отримала опіки тіла. За словами старшої доньки, фізичні рани загоюються, а от душевні… — Ми часто згадуємо, як жили до того дня… Фото разом переглядаємо, які збереглися. Мама розповідає про їхні з татом історії з молодості, — згадує Аліна Ременець. — Мені дуже цікаво. Від цих моментів таким теплом віє. А Веронічка не хоче того слухати. Не може. Вона досі не бачила відео, як я грала на фортепіано і співала у нашій зруйнованій квартирі. Я й сама не можу того бачити. На це важко дивитися без сліз. У той момент все наше життя поділилось на до і після. Молодша сестричка боїться залишатися сама навіть на кілька хвилин. Старша із сестер згадує, як бабуся поїхала на вихідні додому, в Івано-Франківськ, а Аліна вибігла на кілька хвилин в магазин, що поруч з домом. Коли повернулася, маленька плакала. Відтоді її не залишають саму вдома ні на мить. Чоловіче плече допомоги підставили родині коханий дівчини, теж Віталій, і чоловік двоюрідної сестри, до якої мама з донькою пішли тієї страшної ночі. Чоловіки завжди поруч, коли потрібно забити цвях, щось відремонтувати чи просто треба чоловіча сила. Підтримують родину і мамині подруги — 16 січня в Іванни був день народження, то вони подарували їй сертифікати на новий посуд. Його вже купуватимуть у нову квартиру, бо в ту, що зруйнувала їх життя і де забрала життя близьких — категорично не повертатимуться. — Поки нічого не купуємо, бо немає де складати, придбали лише найнеобхідніше, є й поличка з книгами, які мені необхідні для роботи, — розповіла Аліна. — Речі, техніка, посуд — це все колись купимо. З цим починатимемо нове життя у новій квартирі. Мама зі старшою донькою часто говорять про той вечір. Може б і вціліли, якби того вечора залишилися в селі і не повернулися до Тернополя. Чому машина не зламалася, чому їх ніщо не зупинило? Що було би, якби вийшли, як і раніше, у коридор — між двома стінами? Адже від вибуху всі двері повилітали. Що було би, якби батько залишився у ліжку, а не стояв у кімнаті? Чому Іванна не покликала із собою до кімнати Веронічки Боні. Можливо, хоч улюбленець родини вцілів би. Питань без відповідей… так багато. — І Різдво, і Новий рік, і Щедрий вечір ми проводили у маминих подруг, — згадує Аліна. — А вечори стараємося зберегти наші традиції — разом вечеряти, балакати про все на світі, дивитися серіали чи фільми — це татко започаткував. Зараз вибираємо собаку. Мама хоче лабрадора — і тільки. Тільки як прийняти, що це не буде Боні?… Те, що обирають нового улюбленця, підтвердила і мама Іванна. Їм потрібен доглядач і добрий друг — а це саме лабрадори. Тому вже пригледіли такого пса яскраво рудого окрасу, який поки що живе у Дніпрі. — Ми вибираємо за добротою, а лабрадорам я довіряю, — розповіла пані Іванна. — Веронічка хоче ньюфаундленда — вона настільки захопилася. Це ж яка відповідальність, і я сама не впораюсь з настільки великим псом. Та й як придбаємо нове авто взамін побитого — такий собака сяде в машину, і вже місця для нас не буде. А лабрадор — буде молодшій донечці компаньйонка. Вже дивилися, гарна дівчинка, майже 4 місяці, рудого кольору. Дуже окрас цікавий. Лабрадори бувають білого, чорного і коричневого окрасу. А тут руда. Так, це не буде Бонька, але із собакою нам стане легше, я це точно знаю. У родини була думка змінити не лише квартиру чи мікрорайон, але й місто, де житимуть. Проте, каже мама, молодша донька тяжко переживає зміни. А тут відірвати від школи, друзів — це буде неправильним. І додає, мовляв, будь-де і як, але мама має бути сильною, щоб бути опорою для доньок. Родина разом із молодшою донькою відвідували психолога, але Веронічці не сподобалася ця зустріч. Тому рідні намагаються самотужки більше з нею говорити і проводити час. — Мені треба бути дуже сильною коло них, — каже пані Іванна. — Алінка намагається підтримувати, багато часу, поки є можливість, проводити із сестрою. Дивимося фільми — цю традицію у родині колись започаткував Вітальчик. Молодша донька десь тиждень тому сіла, дивилася на портрет тата і плакала, примовляючи, як я скучила, як я хочу до нього… Поки що молодшу доньку, яка не може впоратися з горем, підтримують не лише рідні, а й однокласники, батьки і шкільна родина. На Миколая дівчинці, яка втратила все майно, подарували шкільне приладдя і наплічник світлого кольору. Все дуже сонячне і світле. Їй вже також видали шкільні підручники — на заміну тим, що згоріли у квартирі. Дитина відвідує багато гуртків — тому максимально зайнята. І стає такою ж, як і раніше, коли спілкується з подружками — в ці моменти дитина щебече і щиро сміється… — Мені зараз не сняться жодні сни — встаю зранку — і чистий листок, — каже Іванна Ременець. — Один раз прийшов уві сні Віталік — ми йшли з ним за руку і були такими щасливими… Там стояли люди, а я всім розповідала, мовляв, бачите — мій Вітальчик живий. Ми далі взялися за руку і пішли. Я знаю, що він береже мене і дітей, і я за це йому дуже вдячна… Рятується від гірких думок Іванна у церкві, до якої бігала ще малою, яку відвідували разом з сім’єю. Але пісню, яку Віталій написав, присвятивши дружині, слухати не може досі. — Вітальчик був найкращим чоловіком, батьком і сином. Для мене він був просто ідеальним, — згадує пані Іванна. — Хто що думав — байдуже. Я нікому ніколи не розповідала про нього і про нас, бо своє щастя я тримала в своїх руках і душі, за зачиненими дверима від інших. І як мені бракує наших спільних ранків. Коли обоє прокидалися о сьомій, він робив мені каву, собі — чай, ми сідали і просто говорили. Раніше каву пила з Вітальчиком, зараз — з книжкою. Тепер Іванна чітко розуміє, що не потрібно, скажімо, тримати гарний посуд у шафці, для гостей чи святкувань. Треба користуватися всім найкращим вже і зараз. Насолоджуватися кожною хвилиною життя, бо завтра чогось чи когось дорогого серцю може не бути. Треба навчитися з тим жити. А Ременцям — вчитися жити – без їхнього Вітальчика. І, як додає Іванна, — добре, що родинні фотографії збереглись. Це пам’ятка і частина їхнього життя. — У нас сталася біда, але саме зараз я зрозуміла, що наші люди — найкращі, — каже Іванна Ременець. — Скільки людей писали мені тільки нещодавно, пояснюючи, що боялися раніше відгукнутися, бо не могли дібрати слів. Ми відчували й відчуваємо вашу підтримку і дякуємо всім за це. Навіть хлопці з ЗСУ писали, що як потрібна фізична сила — приїдуть, допоможуть. Це так захоплює – хлопці захищають нас і ще хочуть допомогти. Питання з новим житлом для родини, що постраждала від атаки дронами — поки відкрите. Іванна каже, що кілька разів була у міськраді, але поки не дійшли згоди. Проте родині, як і раніше, потрібна наша підтримка, бо втратили майже все. Ми не можемо применшити їхній біль від втрати найрідніших, але в наших силах підтримати родину. к/р 4149 4975 0088 9482, Ременець Іванна Читайте також: «Татко гуляє з Боні». Як тернопільська родина оговтується після влучання дрона у квартиру Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Загинули Віталій з Боні
Фізичні рани загоїлися, а душа…
До квартири не повертатимуться
Обирають нового чотирилапого
«Треба бути дуже сильною коло них»
Ми можемо підтримати родину
Довідка
З 29 січня ВПО можуть подати заявку на компенсацію оренди житла. З 29 січня
Двоє школярів з Тернопільського району, учні 5-их класів – Хоркава Катерина та Гогусь Устим переспівали
Український Forbes розповів про успіх Fungi Farm – найбільшої ферми печериць в Тернопільській області. Нещодавно компанія стала переможцем «Курсу
Меморіальну дошку на честь загиблого воїна Віталія Матичака відкрили у Тернополі на вулиці Куліша.
Залишки їжі, купи сміття, розкидане ганчір’я та брудні іграшки – у таких умовах проживала
Оглянув новий реабілітаційний центр для військових у Тернополі Уповноважений Верховної Ради України з прав
Школи на Тернопільщині можуть подавати заявки на дофінансування ремонту та вдосконалення харчоблоків. “Якщо у
Грамоту від Святішого Отця Франциска, Папи Римського, у якій він привітав архиєпископа-емерита Василія Семенюка
Старший солдат Валерій Приступа зі складу 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Оперативне
У Тернополі встановлять меморіальну таблицю на честь загиблого військовослужбовця, учасника російсько-української війни, почесного громадянина
У Києві за участю Президента України Володимира Зеленського відбулася масштабна подія – Перший національний
Про тварин, які потребують дому розповіли у ГО “Ноїв Ковчег”. “Допомагаємо інформаційно. Троє чудових
Одноразову грошову допомогу на придбання спорядження та технічних засобів отримають 196 військових. Кожному з
Новий очільник військової адміністрації Києва намагається знищити місцеве самоврядування в столиці та узурпувати владу.
У Борщеві прощались із загиблим захисником Степаном Сторожуком. Його життя обірвалось на 29-му році
Військовозобов’язані зі статусом «обмежено придатні» мають до 4 лютого пройти військово-лікарську комісію. Інакше тим
34-річний Герой Микола Обаль вважався зниклим безвісти в Донецькій області з квітня 2024 року. Вічна
Триває набір польсько-українських проєктів молодіжних обмінів на 2025 рік. Участь у конкурсі можуть брати
Марамороський масив – один з найцікавіших у Карпатському біосферному заповіднику. На жаль, з введенням
Військовослужбовці, які вперше самовільно залишили військову частину, мають час до 1 березня 2025 року,