Він координує облаштування позицій, піклується про безпеку побратимів і забезпечує точність артилерійських ударів – кадровий військовослужбовець, командир підрозділу з Тернопільської артилерії на псевдо «Вовк».
26-річний військовослужбовець родом із Чортківського району. З 2016 до 2019 року навчався у військовій академії в Одесі на автомобіліста. На початку четвертого курсу звільнився, вирішивши отримати цивільну освіту за тим же напрямком. Та за два роки зрозумів, що саме армія — це його покликання. Попрацювавши у державній кримінально-виконавчій службі, у 2021 році, вирішив повернутися — підписав контракт із Тернопільською артилерійською бригадою, пише 20 хвилин Тернопіль.
У Вовка більшість друзів зараз у війську — хтось у штурмових підрозділах, хтось в артилерії. До повномасштабного вторгнення був розвідником-далекомірником, а згодом став командиром відділення управління. За час війни пройшов шлях від солдата до сержанта.
24 лютого 2022 року він зустрів на бойовій позиції.
“Ми готувалися, — пригадує артилерист. — Їхали на завдання і вже в перший день війни, прямо з потяга, вступили в бій у Чернігівській області. У цю ніч зупиняли ворожі колони, а згодом тримали оборону в місті, не дозволяючи противнику в’їхати. Бракувало людей, але ті, хто був, знали свою справу, були професійно підковані. Коли до бригади долучили мобілізованих, вони швидко опанували техніку, тоді на озброєнні були ще гармати типу «Гіацинт-Б». Це дозволило проводити ротації, а ось в перші дні не було часу на мінімальний відпочинок. Спали просто на позиціях, власними силами облаштовували укриття. Ніхто не знав точної лінії фронту чи кількості ворожої техніки”.
На початку вторгнення ворог, маючи перевагу в чисельності, швидко просувався, але офіцери з бойовим досвідом зуміли організувати оборону.
“У нас на пунктах постійної дислокації були підрозділи, які ще треба було доукомплектовувати, а у ворога все було готово. Але ми розуміли, що рано чи пізно це станеться. Війна ж триває з 2014-го. На війні все змінюється швидко. Не встигнеш звикнути до однієї ролі, як доводиться опановувати нову. Спочатку був розвідником-далекомірником, але через брак людей перейшов на обслугу гармат. Згодом став навідником, а потім працював із бусоллю, орієнтуючи гармати. Це — найближче. Так було під Києвом”, – наголосив військовий.
А загалом географія війни Вовка — це весь периметр розмежування — від півночі до півдня, включаючи і Курщину, до речі, ці занадто віддалені місця хлопці між собою називають «за кордоном». Почавши з оборони Чернігівщини, підрозділ отримав нові гармати і став на захист Київської області під Броварами. Коли противника вдалося відтіснити, артилеристи перебазувалися до Сум, де виконували завдання прикриття. Саме там Вовк вперше працював із американською гаубицею «М-777».
Були важкі бої під Бахмутом, Сіверськом, брали участь і в контрнаступі у Запорізькій області.
“Найскладніше було на Запоріжжі, — ділиться артилерист. — Противник там працював точніше. Якщо на Донеччині били масово і хаотично, то на Запоріжжі — економно, але більш влучно. Навіть перші дні війни там видавалися простішими”.
Зараз Вовк є командиром одного з відділень управління. Організовує облаштування спостережних пунктів і вибір безпечних позицій, де пріоритетом є наявність укриття. Найголовніше — зберегти життя особового складу.
“Ми можемо дістати ворога з будь-якого місця, але добре, якщо гармату прикриває горб або інший рельєф. Люди — найцінніше, що ми маємо, не кажучи вже про те, що роками вони опановували різні системи, професіонали. Колектив на війні це як сім’я. Допомагають одне одному без зайвих слів і пояснень. У підрозділі є і контрактники, і мобілізовані, які поступово адаптувалися до умов війни. Деякі вже мали досвід участі в АТО чи ООС, — каже військовий. — Усі різні, але мотивація в кожного однакова — не допустити окупантів глибше”.
Більшість побратимів походять із західних областей і воюють, аби фронт не дійшов рідних міст і сіл.
Військовий побут залежить від місця дислокації. Десь доводиться жити в будинках із укриттям, десь — у бліндажах. Душ — туристичний, це вже коли випадає можливість.
На Запоріжжі, під час виконання одного із завдань загинув побратим, четверо отримали поранення.
“Був приліт неподалік гармати, — згадує захисник. — У поранених різні травми: один втратив руку, ще один отримав осколкове, у когось — контузія. Ми діяли швидко: відтягнули усіх в підвал, там надавали допомогу, кого необхідно — евакуювали. В таких ситуаціях важливо не панікувати. Нас вчили, що діяти треба швидко і зважено: на мить зупинитися, оцінити ситуацію, прийняти рішення. Паніка може тільки нашкодити”.
