«Правосуддя повинно відбутися»: правозахисник з Тернопільщини — про Гельсінську групу і воєнних злочинців РФ

За інформацією: Суспільне Тернопіль.

Олександр Степаненко. Суспільне Тернопіль

І я гадаю, що Українська Гельсінська група і її діяльність були одним із чинників, які призвели до розпаду Радянського Союзу в 91-му році. Ціна вільного слова була високою. І тому про цих людей треба пам’ятати. І тому ми гадаємо, що цей інформаційний привід — цей перший ювілей, 50 років від створення групи — треба озвучувати. Треба розповідати про цих людей, ким вони були. Це справді наші національні герої і наші національні мученики.

Українська Гельсінська група дала початок багатьом правозахисним організаціям в Україні. Ви започаткували правозахисну організацію в Чорткові, розкажіть про це.

Наша невеличка організація, яка діє в Чорткові, називається «Гельсінська ініціатива – ХХI». Є сильні організації, дуже сильні, скажімо, Харківська правозахисна групаХарківська правозахисна група (ХПГ) — українська правозахисна організація, яка бере свої витоки з дисидентського руху 70-80-х років. ХПГ відома з 1988-го року як правозахисна група харківського «Меморіалу». Це організація з великим досвідом, яка і зараз працює дуже ефективно в багатьох сенсах правозахисної діяльності. І конкретного правозахисту, і просвітництва, і видавництва. А є такі невеликі організації, як наша.

Деякий час у Тернополі діяла приймальня від нашої організації Української Гельсінської спілки. Тепер, через обмеження фінансування спілка перенесла акцент в діяльності на східні регіони, де люди стикаються зі значно більшими проблемами, ніж люди в нашому краї. Хоча в нас і своїх проблем вистачає. І тепер громадська приймальня від Української Гельсінської спілки в Тернополі не працює.

Наскільки актуальні такі правозахисні організації нині, під час війни, і наскільки світова спільнота звертає увагу на порушення прав людини з боку Росії?

Під час війни скоюється в рази більше злочинів, ніж в умовах мирного часу. І розслідувати їх всі і покарати злочинців важко. Бо ці злочини стають просто лавиною. Зокрема, найтяжчі злочини — воєнні злочини, злочини проти людяності і злочин геноциду.

Для того, щоб збирати інформацію про ці злочини, часом бракує державних ресурсів, і часто бракує політичної волі. Скажімо, у нас війна триває з 2014 року. А системи військової юстиції, тобто сфера правоохоронної діяльності, яка займається переважно злочинами, які скоєні в армії, скоєні на війні, в тому числі міжнародними злочинами, найтяжчими, — її немає.

І тому громадські організації намагаються хоча б допомагати і стимулювати те, щоб ті найтяжчі воєнні злочини рано чи пізно були покарані, щоб правосуддя було невідворотним.

«Так чи інакше правосуддя повинно відбутися»

Є маса випадків загибелі військовополонених, катувань військовополонених військовослужбовцями країни-агресорки. Наскільки я знаю, лише випадків загибелі 350 з чимось. А де судові вироки?

Хтось скаже: «Ну а що з того, що ми їх засудимо?». Так чи інакше правосуддя повинно відбутися. Незалежно від того, чи злочинець є на території України, чи ні. Незалежно від того, чи він загинув, чи він живий, в суді його повинні назвати злочинцем, тому що до рішення суду він ним не є в правовому розумінні. Є міжнародні інституції, Європейський суд з прав людини, який розглядає такі справи.

Є декілька дійсно успішних прецедентів. Скажімо, злочин по збиттю малайзійського боїнга17 липня 2014 року над територією сходу України, контрольованою проросійськими сепаратистами ракетою «Бук» російського виробництва, випущеною із території, підконтрольної бойовикам, збили малайзійський авіалайнер MH17. Загинули всі 298 людей на борту, серед яких 196 громадян Нідерландів., жертвами якого стали майже 300 людей, він розглядався в ЄСПЛ. Є вирок, є названі виконавці. Вони поки що не опинилися на судовій лаві, на тюремній лаві, але правосуддя відбулося. Це прецедент, що для історії ці люди названі злочинцями, а країна названа агресоркою.

Є міжнародний досвід створення спеціалізованих трибуналів, як це було по ЮгославіїМіжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ, англ. ICTY) — це суд ООН, який Рада Безпеки заснувала 1993 року в Гаазі. Він судив осіб, відповідальних за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид під час війн 1990-х у Хорватії, Боснії і Герцеговині та Косові. Загалом трибунал висунув обвинувачення 161 особі. Серед найвідоміших підсудних — Слободан Мілошевич (помер під час процесу 2006 року), Радован Караджич і Ратко Младич (обох засудили до довічного ув’язнення, зокрема за геноцид у Сребрениці). Трибунал завершив роботу в 2017 році, а незавершені справи перейшли до Міжнародного залишкового механізму для кримінальних трибуналів.. Воєнні злочинці — і серби, і хорвати були притягнуті до відповідальності, нехай через роки. І розпочата процедура створення спеціалізованого міжнародного суду, трибуналу по Україні.

Наскільки успішним це буде, коли запрацює цей суд, я не знаю, тому що це великий організаційний процес. Треба накопичити кошти, треба створити цей суд, треба відібрати суддів, треба розробити нормативні документи, але він розпочався, це вже добре. Громадськості, і державі, і міжнародним інституціям треба об’єднувати зусилля для того, щоб з одного боку дати відсіч агресору, а з іншого — щоб ті правові інструменти діяли, щоб вони застерігали надалі від повторення такого.

Наскільки можливо у воєнний час балансувати між дотриманням прав людини і потребами оборони?

Це складне питання в умовах війни. Відповідно до режиму воєнного стану, частина громадянських прав, економічних, майнових — обмежені. Починаючи від свободи зібрань, свободи преси і таке інше. Це, звичайно, ризик для країни, для суспільства. Чим довше триває війна, ми звикаємо, що ці права, що Конституція у нас, як кажуть, на паузі, що частина конституційних норм і міжнародних норм призупинена на час воєнного стану. Це виклик. Але війну виграють за законами війни.

Але якщо повертаємося до досвіду Української Гельсінської групи, в неймовірно невільній країні ці люди спромоглися бути вільними людьми. От я їх називаю першими громадянами майбутньої країни, вільної, демократичної і правової. Вони такими були там. Це фантастичний прецедент в нашій історії.

Тому громадяни України повинні розуміти, що країна стоїть перед величезними воєнними викликами, треба вистояти в цій війні і треба потім повернутися до нормального цивілізованого мирного життя.

Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

Новини Тернополя