За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Володимир. 128 ОГШБр
Молодший сержант Володимир з позивним Мажор, родом з Тернопільщини працював у Польщі, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Він повернувся, щоб захищати державу. Після того, як медики постановили, що боєць не може більше воювати штурмовиком, перевівся в батальйон безпілотних систем.
Історію бійця 5 листопада опублікували на facebook-сторінці 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
У дописі йдеться, що у 2022 році Володимир працював на пилорамі в Польщі. На початку березня він повернувся в Україну і пішов у військкомат. Через молодий вік і відсутність строкової служби його не мобілізували. В одному з добровольчих батальйонів йому також відмовили. Зміг долучитися до лав ЗСУ у вересні 2022 року, коли підписав контракт із десантно-штурмовою бригадою.
За словами Володимира, після навчань разом з підрозділом потрапив на Луганщину:
"Ми дуже часто стояли на передових позиціях буквально за 100 метрів від росіян, чули й бачили їх. В одній локації вони щоранку й щовечора вмикали для нас музику, — Кобзона й Цоя, — а далі кричали: "Украінскій солдат, сдавайся, будєш жіть". Проти нас стояли професійні "вагнери" й десантура. Мушу визнати, що діяли вони професійно".
Боєць пригадав один з боїв, в яких брав участь:
"Одного разу над нашою точкою пролітав їхній дрон, який ми посадили антидроновою рушницею. Через пів години прилетіли одразу три дрони й зависли на такій висоті, що ми не могли їх дістати. Один був від артилерії, інший від танкістів, а третій від піхоти. І росіяни дуже грамотно почали працювати — арта накрила з одного боку, танк з іншого, а потім пішла піхота".
У тому бою отримав контузію, розповів Володимир:
"Мене тоді контузило від близького прильоту і я на короткий час відключився. А коли прийшов до тями, почув, як кричить товариш: "Відходимо, вони дуже близько". Росіяни були між деревами вже метрів за 50, ми ледве встигли відкотитися. Якби не відійшли, всі б загинули. Із нашої групи більшість отримали поранення, а решта контузії. Це було жорстко".
У дописі йдеться, що згодом Мажора призначили командиром групи, яка діяла в тилу ворога і брала участь в штурмах.
"Вночі ми захопили ворожу позицію. Росіяни не очікували цього й поводилися безпечно — кудись відійшли, залишивши зброю, рюкзаки й інше спорядження. А вранці двоє з них повернулися, не знаючи про нас. Ми підпустили їх на 20 метрів, — я вже бачив їхні зіниці, — і відкрили вогонь. Одного одразу наповал, другий відскочив у заглибину і навіть відтягнув товариша. Коли ми підбігли туди, він встиг утекти, кинувши загиблого", — розповів боєць.
У дописі йдеться, що під час боїв Володимир отримав поранення від мінометного обстрілу та кілька контузій. Також від постійного носіння бронежилета, каски й боєкомплекту в нього почалися проблеми зі спиною. Медики зробили висновок, що він не може більше бути штурмовиком, але перед виїздом з частини він ще врятував пораненого побратима.
"Це мій товариш і безпосередній командир. Коли мав заходити на позицію, відверто сказав мені: "Не знаю, чи повернуся назад цього разу". Я пообіцяв, що витягну його, що б не сталося. Наступного ранку, коли мене вже вивели поза штат і я мав їхати в тил, командир сказав, що треба евакуювати поранених і назвав позиції. Я зголосився. Вивіз кількох вбитих і поранених, в тому числі товариша. Сказав йому тоді: "Бачиш, я дотримав слова, прийшов за тобою". Зараз він головний сержант роти, з ним усе гаразд", — розповів боєць.
Після звільнення з бойової бригади, Володимир деякий час служив у тиловій частині на Тернопільщині, а далі перевівся у батальйон безпілотних систем 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Зараз він продовжує виконувати бойові завдання, йдеться у повідомленні.
"Як колишній піхотинець я дуже добре знаю, наскільки важлива робота безпілотників для нашої піхоти. Зараз бачу ворога з неба. Це зовсім інше, ніж зустріти його віч-на-віч. Але в обох випадках ворога необхідно знищувати. Професіоналізм росіян помітно знизився, порівняно з початком війни. Серед них і досі є профі, але багато таких, які на полі бою розслаблені, наче на прогулянці. Це дуже тупо", — розповів Мажор.
За його словами, про своє повернення з Польщі не шкодує:
"Я повернувся додому, щоб захистити свою країну. Така проста мотивація. Тоді наївно думав, що так зроблять усі, ми підемо на фронт, швидко закінчимо війну й повернемося до своїх справ. Виявилося, що так думали не всі. Але моя думка не змінилася. Навіть тепер, після всього пережитого, я б зробив так само".
