Про це на своїй сторінйі в ФБ повідомляє старший викладач у КНУБА (Київський національний університет будівництва і архітектури) м. Київ Андрій Швачко.
“Руйнація частини Центральної казарми Дубенського форту застави (в народі -Тараканівський форт). Фото зроблено сьогодні 13.04.2026 р., співробітником ДІКЗ Дубно Іваном Касянчуком”, – зазначив Андрій Швачко.
Тараканівський форт, Дубенський форт, Нова Дубенська фортеця – найпоширеніші назви фортифікаційної споруди, яка розташована за три кілометри від Дубно і за півтора від села Тараканів.
Офіційно закритий об’єкт перебуває у аварійному стані.
Майданчик для „диких” туристів, дігерів, бійців-екстрасенсів та гравців у пейнтбол.
“Зовнішній мур, оточений земляним валом та маскувальними хащами борщівника, ховає кілька ходів всередину. Один, цікавіший, через тунель (потерну), але без ліхтарика туди краще не потикатись. Ще є прохід між стінами – там є помітна стежина, яка змійкою в’ється у тому ж борщівнику. Поряд бовваніє залізничний насип; недалечко заболочена заплава Ікви”, – йдеться у дописі спільноти “Україна Інкогніта”.
До слова, після останнього поділу Польщі наприкінці 18 століття кордон Російської імперії змістився на захід.
Дубно стало прикордонним містечком, але стара фортеця, яку, у фантазіях Гоголя, намагався захопити Тарас Бульба, вже не мала фортифікаційного значення – фортифікаційні технології пішли далеко вперед.
Майже сто років російська адміністрація виношувала думку збудувати потужний форт на західному кордоні.
Але спочатку була війна з Наполеоном, потім Кримська війна – щось постійно заважало.
І, аж після поразки імперських військ у Криму, форт біля Дубно почали будувати. Герой Севастополя й Плевни, військовий інженер Едуард Тотлебен зробив проект нового типу – муровані будівлі повинні були ховатись у товщі землі.
Саме так він будував фортецю „Керч”, але та твердиня, яка мала оборонити вхід у Азовське море, так і не прийняла участі у бойових діях як фортеця.
А от Тараканівський форт сповна відчув смак війни у період Першої Світової війни, але оборону в ньому тримали переважно ті, хто мав його штурмувати – австрійці захопили його без бою, а потім, у 1916 році, його штурмували ті, хто його будував – росіяни під час Брусилівського прориву.
Під час цього штурму загинули дві сотні австрійських солдат – їхнє кладовище розташоване неподалік. А у 1920 році форт утримували поляки, які оборонялись від армії Будьонного.
В період Другої Світової війни бойові дії на території форту не велись, а після війни тут розміщувались військові склади.
У 90-ті роки армія залишила межі форту, але із свого балансу вона споруду не зняла.
Ну а те що належить армії, часто не належить нікому. Тому споруда, порепана як обличчя старої індіанської бабусі, стоїть пусткою.
Мури, в будівництві яких ледь не вперше використали бетон, осипаються і тріщать.
Офіційно, будівництво закінчили у 1890 році – тоді його оглянула царська родина. Нині державні мужі і близько не підходять до фортечних стін. Воно їм нада? Можливо хтось із заможних людей і вклав би кошти у відновлення будівлі, але держава знову поводить себе як собака на сіні. Чи ні – як герой Мягкова у фільмі „Жестокий романс” – „так не доставайся ж ты никому”.
Фото Андрій Швачко та “Україна Інкогніта”
