Воїн 44-тої артбригади з Тернопільщини Павло успішно атакує ворогів ударними дронами.
Історія Павла (позивний «Равлик») – оператора FPV-дронів 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола показує, як на війні саме з досвідом і постійним навчанням гартується справжня майстерність, зазначає galinfo.
На війні реальність випереджає будь-які інструкції, а справжня майстерність оператора FPV – це здатність відчувати дрон як власні руки, навіть коли ворожий РЕБ намагається його здолати.
Павло – оператор-розвідник батареї оптичної розвідки, проте сьогодні він працює з ударними FPV-дронами. Його головне завдання – знищення ворожої техніки. Хоча, буває, що знищують дуже успішно й особовий склад ворогів. Павло каже, що все залежить від ситуації.
«В основному працюємо по арт техніці. Якщо ж якийсь наступ, то вже й по особовому складу. А специфіка у нас — ударні FPV, можемо працювати із ними як на радіо, так і на оптоволокні. По-різному буває», — поділився військовий.
Тож як тільки гармати ворога (а їх підрозділ знищує найбільше) потрапляють у доступність до 25-30 км, можна бути впевненими: від ворожої артилерії не залишиться нічого після успішної роботи українських операторів.
Павло сміється, що, буває, не встигає підраховувати знищену техніку ворога. Але вогнище першої власноруч знищеної гармати ніколи не зможе зрівнятися з усіма наступними успішно виконаними завданнями. Військовий розповідає, що перше вогневе ураження, здійснене за допомогою FPV-дронів, йому запам’яталось найбільше.
«Тоді це вийшло так спонтанно! Нам сказали, що є на певній локації ворожа гармата, і запитали, чи можемо ми туди долетіти. Ми з хлопцями сиділи, вагалися, чи пробувати. А то був якраз перший виліт за день. Я сидів і кажу: «Та пробуймо!». І тоді відразу з першого разу влучили, уразили! Все загорілося — і так ми ту гармату знищили. Тоді все так кипіло!» — зазначив військовий
Водночас військовий визнає, що не завжди всі завдання минають так легко та приносять стільки позитивних емоцій.
«Було таке, що летіли на гармату, а тут – гоп! – ворог їде на мопедах! Погналися за мопедами (сміється). А там десь попали, десь не попали. Були навіть такі прикрі випадки, коли теж працювали по особовому складу: стоїть собі ворог, влетіли в нього дроном, а той взяв і не розірвався», – розповів військовий.
Насправді ж за кожним успішним ураженням стоять дні й тижні постійного навчання, спроб та помилок. Павло пригадує, як на початку його шляху як оператора все було значно складніше, ніж є зараз. Перші навчання були орієнтовані виключно на навички пілотування дронами, а лише з часом військові отримали можливість пройти інженерну підготовку.
«Наявність інженерної підготовки, коли в тебе виникають якісь нюанси на позиції, – це досить важливо. Ми йшли самі до цього: і літати, й інженерну підготовку проходили. Тому, скажімо, коли ми виїжджаємо на позицію і маємо глобальні питання, то можемо самі їх вирішити одразу там. Якщо у нас щось сталося з антеною, чи щось загалом з дроном не так, ми можемо самі все перевірити», – зазначив Павло.
Попри те, що у команді всі ролі є розподілені, як-от на пілота, сапера та штурмана, кожен все одно повинен розуміти техніку роботи «заліза». У цій справі дрібниць не існує: від якості збірки апарата до розуміння примх радіоефіру залежить, чи долетить дрон до цілі. І часто ефективність бойового вильоту залежить саме від того, як «пташку» зібрали.
«Важливо те, як сам дрон зібраний, чи все добре збалансовано, щоб коли ти закріпив боєприпас, то нічого ніде не викручувалось, щоб дрон себе стабільно тримав. Буває, що коли щось не так закріплено, то ти летиш, а його просто само собою починає розвертати або вліво, або вправо», – розповів Павло.
А ще окремим викликом для українських військових є постійна робота ворожих засобів РЕБ. Павло каже, що оператори часто опиняються в ситуації, коли обрані частоти сигналу чи управління стають “мертвими” через перешкоди. У такі моменти майстерність полягає у вмінні миттєво перемикатися на інші канали.
Хоча є у роботі й обставини, які непідвладні українським операторам дронів. Так, часто погодні умови вимагають від військових не меншої концентрації, ніж протидія ворогові. Раптові пориви вітру можуть збити апарат із курсу, а через низьку видимість чи перепади тиску сигнал відеозв’язку може стати нестабільним або зникнути зовсім.
Але саме досвід роботи з дронами дозволяє військовим все ефективніше виконувати завдання та розуміти, як правильно підлаштувати FPV під себе.
«Наприклад, візьмемо мене як інженера. Навіть якщо я цей дрон зроблю, сам поставлю відеопередавач, налаштую частоту керування і так далі, все одно потім потрібно брати пілота, який все перевірить, подивиться, як воно працює, чи немає ніяких нюансів. Таке ж і з програмуванням. У кожного пілота є свої нюанси роботи, тому кожен під себе щось налаштовує», – додає оператор-розвідник.
Сам ж Равлик свій шлях у війську розпочинав задовго до ери FPV. На строкову службу у Національну гвардію він прийшов ще у 2013 році, де підписав два контракти. Після восьми років служби мав коротку перерву, але з початком повномасштабного вторгнення повернувся до війська і долучився до 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Спочатку був у батальйоні охорони, далі потрапив у бої під Києвом та на Запорізькому напрямку. Саме там спершу опанував «Мавіки», а з 2023 року приєднався до дивізіону артилерійської розвідки.
На запитання, що дає йому сили та мотивацію продовжувати боротьбу, Равлик відповідає: понад усе він прагне, аби його діти ніколи не бачили жахів війни у власному домі.
«А по-друге, з 2013 року, з початку моєї служби, вже багато побратимів, друзів, знайомих загинули на війні. Чимало людей, з якими ми робили спільну роботу… І якось не хочеться то все лишати, щоб їхня жертва була марною. Ще цієї зими загинула журналістка, військова «Саті». Її загибель дала мені ще один поштовх до продовження боротьби», — поділився Равлик.
Попри виснажливу працю та постійну напругу, у підрозділі завжди знаходять місце для теплої розмови і доброго жарту. Равлик пригадує один із таких курйозних випадків, який став вже пам’яткою для підрозділу.
«Був у нас якось такий політ веселий. 18 км – ми тоді тільки починали трохи далі літати. Тоді ми вже все, були готові заходити на ціль, але не мали поряд іншого дрона, як-от, «Мавіка», щоб світив нам. Тому нам сказали повертатися назад. І от ми бачимо, як дрон відходить назад. Всі довкола кричать, питають: «Що сталося? Що не так?!». І тут в нас пілот видає: «Та бо нема чого кіно знімати, коли треба цих самих ковбасить» (сміється). Люди у нас абсолютно різні, у кожного свої приколи й «фішки». Тому трохи гриземося, але працюємо», – усміхається Павло.
