53-річний Володимир із Тернопільщини, позивний Кеп, нині служить у 1 стрілецькому батальйоні 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
У минулому він – капітан міліції, начальник карного розшуку. Попри проблеми із зором та встановлені штучні кришталики в обох очах, чоловік добровільно пішов у ЗСУ.
«Я так вихований, що не міг залишитися вдома, — каже боєць, — чесно сказав на медкомісії про штучні кришталики, але попросив не звертати на це уваги. Дуже швидко пройшов ВЛК і отримав висновок “придатний”».
До війни Володимир понад 20 років працював у правоохоронних органах, пройшов шлях від сержанта патрульної служби до начальника карного розшуку райвідділу міліції. Після звільнення доглядав за хворими батьками, а згодом займався фермерством.
У червні 2023 року він вперше потрапив на передову і сім місяців служив піхотинцем на Запорізькому напрямку. «Наші позиції від росіян були за 500 метрів. Перестрілки, підпали трави, постійна напруга. Лікарі попередили, що вибух може вибити кришталики з очей, але я не зупинився»,— розповідає боєць.
Згодом чоловік перевівся у медичний пункт батальйону і тепер служить водієм-санітаром, евакуює поранених. «Я горджуся, що жоден боєць не помер у моєму мікроавтобусі. Хоча були дуже важкі випадки, коли хлопці мали відірвані руки чи ноги», — ділиться він. Служба водія-санітара не менш небезпечна.
Одного разу під час евакуації евакуаційний екіпаж накрили FPV-дрони. «Осколки посікли наш бус, вибили лобове скло, пошкодили радіатор. Але я завів машину й вивіз її з-під обстрілу, а вночі повернувся за товаришами», — розповідає Кеп.
Вдома на Володимира чекає сім’я: дружина, син, невістка та внучка. Син теж служить у поліції, у карному розшуку.
«Пишаюся ним, що обрав цю непросту роботу. Якось телефонує й радиться зі мною – досвідченим оперативником», — усміхається боєць. Попри можливість перевестися в тилову частину, Кеп залишається на передовій. «Буду тут, поки є сили. У нас чудовий колектив і професійне командування. Кожен знає свою роботу й виконує її», — каже він наприкінці розмови.
