За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Микола Шпаковський та Богдан Боденчук. Суспільне Тернопіль
Він взяв мене під руку, говорить: "Розступіться!". І повів поміж тих усіх чоловіків. А я такий радий, бо не люблю стояти в чергах. Я пройшов ВЛК. Мене привезли додому — мав пів години, щоб зібрати речі. Хлопці чекали внизу, навіть не заходили, щоб я не втік часом.
Микола Шпаковський. Суспільне Тернопіль
Зібрав сумку, сів у машину, переночував, а зранку ми виїхали до навчального центру. Через деякий час мене зарахували до 68-ї бригади. Виявилося, що я обмежено придатний, а таких людей там не беруть на бойові позиції. Нас убік відсіяли. Сказали: "Хлопці, почекайте, ми вам щось пізніше скажемо".
Я розповів, що я телеоператор, запитав у них, чи є якесь місце. Я знаю комп’ютер, можу допомагати. Мені відповіли: "Є місце, могли б вас взяти". Так я почав знімати саме в батальйоні. Там же навчився монтувати, бо мусив якось доводити матеріали до ладу. Тепер займаюся відео- та фотозйомкою, монтажем.
Микола Шпаковський на Донбасі. Микола Шпаковський
Чим відрізняється робота телеоператора на телеканалі у Тернополі від зйомки в зоні бойових дій?
Передусім це інші умови, бо ти знаєш, що їдеш ближче до "нуля", десь у посадку, потрібно вважати на небо. Не раз під час зйомок отримували повідомлення: "Хлопці, звалюйте!".
Микола Шпаковський біля міста Покровськ. Микола Шпаковський
Коли у Тернополі писав сюжети, то герої налаштовані були говорити, а військові — це люди, яких важко розговорити. Яка їхня перша реакція, коли вже їдете після виконання, коли відзняли відеоматеріал, зробили фото?
Наші військові завжди відкриті, бо вони знають, що ми — бригадні хлопці, ми не нашкодимо. Після зйомки ми завжди робимо їм фотопортрети. Я ніколи не думав, що для чоловіків це так важливо. Ми ще не встигли повернутися, а вони вже пишуть: "Де фотки? Вишліть швидше!". Бо вони хочуть поділитися світлинами з рідними.
З побратимом “Східняком”. Микола Шпаковський
Розкажи про свою команду. Як проходить ваш робочий день?
Моя команда — це чудові люди, кожен зі свого середовища. Один із моїх побратимів до повномасштабного вторгнення знімав фільми в Карпатах, інші були журналістами, відеооператорами. Це хлопці, які знають свою роботу. Я маю можливість від них навчитись чогось нового.
Зйомка подяки волонтерам 68 ОЄБр. Микола Шпаковський
Живемо разом, готуємо, прибираємо. Кожен знає свої завдання: хто який матеріал має зробити, які дедлайни. Потім збираємося, обговорюємо, аналізуємо — що можна додати, що забрати. Це робота з матеріалами для бригади.
Під час зйомок “Окремого єгерського подкасту”. Микола Шпаковський
Ми також, як військові з відділу комунікацій, займаємося супроводом іноземних журналістів — зі США, Британії, Франції, Німеччини, Бразилії. Вони теж зацікавлені у висвітленні війни.
З журналістами каналу “Рада”. Микола Шпаковський
Більшість звикли, що війна — це "нуль", піхота, але насправді є безліч інших важливих спеціальностей.
Для забезпечення виходу одного піхотинця працює ще десять військових. Це інші групи прикриття. Наша бригада шукала діловодів, бухгалтерів, кухарів, різних людей, які готові взяти на себе відповідальність і розвиватися у ЗСУ.
Кожного разу у свою відпустку ти не просто відпочиваєш із дружиною і сином, а організовуєш фестивалі. Під час АТО проводив проєкт "Поети мобілізуються", а зараз — "Культурна мобілізація". Що потрібно для бригади, на що збираєте?
Найперше ми збираємо кошти на ремонт авто. Автівки часто виходять з ладу або згорають при виїздах на позиції. Техніка зношується. У нашому відділенні комунікацій потребуємо нових камер GoPro, бо передаємо їх хлопцям для зйомки матеріалів про наші бойові дії.
Біля “MaxxPro”. Микола Шпаковський
У чому зміст проєкту "Культурна мобілізація", хто у ньому бере участь?
Минулого року ми провели "Культурну мобілізацію" і зібрали необхідну суму на "Mavic". Люди дуже дякували, бо в Тернополі бракує таких заходів — зустрічей цивільних із військовими, щоб відбувався живий діалог, люди могли поспілкуватися. Це надихає і нас, військових.
Літературно-мистецький фестиваль у Тернополі. Суспільне Тернопіль
Як побратими ставляться до того, що ти поет, музикант? Чи просять почитати вірші? Знаю, що ти служиш із поетом Павлом Вишибабою — чи перетинаєтесь на фронті? Яка зараз твоя творчість, як змінився ти як поет?
Ми працюємо 24/7. Часу на творчість не є багато. Пишу в телефон — така собі "шухлядка", збираю свої вірші. На музику немає часу, бо гітари я там не маю. Я щось собі записую, щось нотую. Творчість більше прийшла на роботу — на той самий монтаж роликів. Віршів не так багато, але вони стали набагато глибші.
Павло Вишибаба і Микола Шпаковський. Микола Шпаковський
Павло Вишибаба. Микола Шпаковський
Раніше часто виступав на фестивалях і форумах видавців. Чи зараз відчуваєш, що не вистачає творчості, музики, літератури, сцени?
Можливо, сцени не вистачає, але я зустрів на сході своїх побратимів із неймовірними історіями — з них можна писати книги.
Що тебе мотивує і дає підтримку на війні?
Передусім — молитви моєї дружини, сина, мами, тещі, близьких людей. Це спілкування з ними, наскільки вони на мене чекають.
Микола Шпаковський з дружиною. Андрій Прокопів
Це мій син Ромчик, коли приходить до церкви і просить: "Дай тата і цукерків". Це дуже для мене сентиментально, це дуже по-доброму — що мене хтось любить і чекає на мене.
Микола Шпаковський з сином Романом. Андрій Прокопів
Микола Шпакоський з сином. Микола Шпаковський
Які плани після перемоги?
Хочу більше часу мандрувати, більше проводити часу із сім’єю. Можливо, започаткувати власну справу — ветеранський бізнес разом із побратимами. Знаю багатьох, хто вже відкрив кав’ярні, майстерні, служби. Хочу мати щось своє, розвивати, брати відповідальність. Це було б можливо за підтримки моїх побратимів — хлопців, які щось уміють і знають, і хотіли б зробити спільний бізнес. Повномасштабна війна навчила мене бути ще більш чесним перед собою і перед іншими людьми.
