За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Надія біля стели з фото Назарія Кулинця. Суспільне Тернопіль
За словами Надії, Назара мобілізували в батальйон "Збруч" навесні 2014 року:
"В липні їх відправили на Херсонський напрямок. Там вони були в трьох місцях дислокації, останній — Преображенка (колишня назва — Червоний Чебан, — прим.), який став місцем їх загибелі. 1 лютого вночі сталася пожежа в наметовому містечку і шість хлопців, серед яких був і він, згоріли.
Наскільки я знаю від його побратимів, він вибігав, але не знав, чи всередині ще були хлопці, і забіг назад, аби врятувати їх. Але, напевно, задихнувся через дим і загинув".
Надія розповіла, що ввечері напередодні вони з Назарієм зідзвонювалися.
Надія з Назарієм. Архів Надії
"Це був звичайний дзвінок. Десь приблизно о 12 ночі він написав: "Я йду спати, на добраніч". І все. Я пригадую, ще до 3 ночі не спала, просто гортала наше листування, фотографії, ніби відчуваючи. Зранку наступного дня, 1 лютого, я прокинулася і моя мама мені сказала, що побачила в соціальних мережах, що він загинув.
Я одразу пішла до церкви. Це, напевно, було таким тоді моїм порятунком, місцем спокою. Перші пів року мені було дуже важко. Я навіть не згадаю, як жила. Я навчалась в університеті, ходила на пари, але я більше їздила до нього на цвинтар. Знаєте, дуже важко спілкуватися з пам’ятником, а не з самою людиною. Ти перебираєш усі свої думки, слова, які ти не сказав колись, може, слова вибачення за щось", — згадує Надія.
Пресофіцерка розповіла, що з Назаром вони познайомилися в столиці на Майдані.
"Але мій шлях розпочався з Майдану в Тернополі під час Революції Гідності. Я почала активно відвідувати акції і згодом поїхала у Київ. Там ми селилися в наметах. Він запропонував, каже, "от біля мене є вільне місце". Хлопці ходили на барикади, дівчата ходили допомагати в КМДА щось готувати, щось мити і по поверненню я помітила, що на моєму місці вже хтось спить. І він з такою хитрою усмішкою каже: "Ну, біля мене місце ще є". І так я з ним познайомилася, ми почали спілкуватися".
Надія на Алеї пам’яті у Тернополі Суспільне Тернопіль
Надія тримає прапор, який висів над тернопільським наметом у столиці під час Майдану Суспільне Тернопіль
Прапор із написом “Зборів” Надія планує віддати до місцевого музею Суспільне Тернопіль
Надія на могилі Назарія Кулинця Суспільне Тернопіль
на могилі Назарія Кулинця Суспільне Тернопіль
За словами Надії, прапор, який тоді висів над тернопільським наметом, нещодавно їй передав їхній спільний знайомий:
"Я, напевно, його згодом передам або в якийсь музей, або в Зборів, тому що це є величезною пам’яттю і пам’яткою для його сім’ї".
Надія з Назарієм на Острівці закоханих у Тернополі. Архів Надії
Надія веде на Острівець закоханих на Тернопільському ставі. Каже: це одне з місць, де вони з Назарієм гуляли вдвох, коли у нього були вихідні.
Надія на Острівці закоханих. Літо 2025 року. Суспільне Тернопіль
"Він був харизматичним, завжди усміхненим, на позитиві. Я досі, впродовж усіх цих років після його загибелі, спілкуюся з його батьками. Це для мене вже друга сім’я, це другі мама і тато, які завжди підтримують, переймаються за мене.
Надія з батьками Назарія і своєю мамою. Архів Надії
На похорон Назара його батьки купили обручки. Якщо хлопець неодружений, в них є традиція — хтось мусить нести подушечку з перснями. І я попросила, чи можна, щоб її понесла я? Бо це буде останнє, що зможу для нього зробити. І це така, ну нехай не мрія, а те, до чого прагнуть усі в стосунках, — створити сім’ю, бути разом. І я несла ці обручки для нього, в його останню дорогу. І потім за подаровані батьками гроші я собі на день народження придбала каблучку. Це для мене така пам’ять, спогад про цю історію, про нього, про цю нездійсненну мрію якусь, нездійсненне бажання", — розповіла Надія.
Надія за роботою. Суспільне Тернопіль
Пресофіцерка каже, що до роботи у Нацгвардії, з 2017 року працювала журналісткою:
"Я працювала з військовими. Тобто моєю тематикою були військовослужбовці, родини загиблих, акції різноманітні. І мені командир тернопільського підрозділу Національної гвардії запропонував стати на посаду пресофіцерки в їхньому підрозділі.
Я завжди відмовлялась від думки, що пішла в армію через Назара, але це стало, напевне, таким первинним поштовхом. І зараз розумію, що так, я продовжую його справу, я продовжую служити українському народу за нього і за себе для того, щоб наше майбутнє покоління жило в мирі".
