Знаєте, що найбільше болить? Коли у важкі часи хтось намагається відібрати останнє. І не просто відібрати, а зробити це “законно”, прикриваючись красивими словами про “реверсну дотацію”.
Майже 13 мільярдів гривень. Такі цифри завжди звучать абстрактно, поки не розумієш – це гроші твого міста, твого селища, твого дому.
189 громад. За цією сухою цифрою – долі мільйонів людей. 150 з них – маленькі міста і села, які щодня борються за виживання. Ті самі села і містечка, які зараз під обстрілами тримають економічний фронт. Ті самі громади, які прихистили тисячі переселенців. Ті самі люди, які попри все продовжують працювати, платити податки і вірити у краще майбутнє.
А тепер уявіть – у деяких громад хочуть забрати третину бюджету! Третину! В умовах війни! Що це означає для простих людей? Це означає, що наші захисники можуть залишитися без підтримки від громад. Це ті самі кошти, якими ми допомагаємо нашим воїнам, коли державної допомоги не вистачає.
Але це ще не все. Без цих коштів громади не зможуть утримувати комунальні підприємства. А це означає, що люди можуть залишитися без тепла та води, або ж доведеться платити захмарні тарифи. І це в той час, коли держава вже заборгувала комунальним підприємствам 64 мільярди гривень!
А як щодо наших ветеранів? Саме з цих коштів фінансуються програми їхньої реабілітації та соціалізації. Невже ми можемо дозволити собі залишити напризволяще тих, хто захищав і захищає нашу землю?
Освіта? Так, про неї теж варто згадати. Без цих коштів громади не зможуть належно фінансувати школи. А це означає, що тисячі родин, які виїхали за кордон, можуть просто не повернутися – бо не буде куди повертатися їхнім дітям.
І найбільш кричуще у цій ситуації те, що ці гроші навіть не збільшать загальний ресурс державного бюджету! То навіщо це все? Чому в час, коли кожна копійка має працювати на перемогу, хтось намагається перекласти гроші з однієї кишені в іншу?
А тепер погляньте на державний бюджет на 2025 рік. Там знайшлися кошти на підвищення зарплат прокурорам, суддям та контролерам. То може проблема не в тому, що громади занадто “багаті”, а в тому, як розподіляються державні кошти?
Війна оголила багато проблем, але вона ж показала і силу наших громад. Саме вони стали тим фундаментом, який тримає країну у найважчі часи. І зараз, коли ми всі маємо триматися разом, хтось намагається послабити цей фундамент.
Забрати кошти у громад зараз – це не просто бухгалтерська операція. Це удар по обороноздатності, по соціальній стабільності, по майбутньому відновленню. Це удар по кожному з нас. І найгірше те, що цей удар може виявитися більш руйнівним, ніж ворожі обстріли. Бо якщо від ворога ми знаємо чого очікувати, то від таких “реформ” – ні.
Хіба можна мовчати, коли на карту поставлено так багато? Хіба можна залишатися байдужим, коли йдеться про майбутнє наших громад? І найголовніше питання – чи справді це те, що потрібно нашій країні зараз, у час війни?
