"Держава — це основа": керівник хорунжої служби бригади "Хартія" Сергій Семенченко

Сергій Семенченко. Суспільне Тернопіль

23 серпня 2026 року хорунжій службі бригади "Хартія" буде два роки. Що таке хорунжа служба в сучасному війську, як вона підтримує традиції та бойовий дух військовослужбовців, єднає через чин, символи та імена, — Суспільному розповів керівник хорунжої служби Сергій Семенченко.

Хорунжий — це той, хто тримає стяг або тримає прапор, але у вашій бригаді це поняття значно ширше.

Ми тримаємо прапор, стяг, тільки в духовному розумінні цього слова. Ми займаємося також і освітньо-культурницькою роботою, ідеологічною роботою, навчальним процесом. До корпусу "Хартія", до речі, входить вже шість бригад. Хорунжа служба в нас ділиться на три відділи. Це, в першу чергу, представницький відділ, який займається скажімо там начиткою лекцій в університеті, в органах місцевого самоврядування, тобто представляє як бригаду "Хартія", так і хорунжу службу.

Навчальний відділ займається навчальним процесом, не тільки з новобральцями, а й офіцерами управління бригади, з офіцерами батальйонів, з сержантським складом і з солдатським складом.

Коли хорунжа служба при "Хартії" створилася, яку мету першочергово ставили і чи змінилася вона з початком повномасштабного вторгнення?

23 серпня цього року хорунжій службі "Хартії" буде два роки. Ми вкладаємо певні сенси в голову людей. Добровольці, в якійсь мірі, вже закінчилися, багато людей загинуло, багато людей отримали інвалідність, стали пораненими, багато людей списалося і постає питання, щоб набирати нове покоління воїнів, які захищатимуть цю державу. Якщо ми виховаємо хоча б 10-15% нового покоління воїнів, ми збережемо цю державу. Ще 10-15 відсотків.

Це я кажу за довгий процес, я не кажу за теперішній процес, він актуальний теперішній процес, безперечно. Бо коли суспільство каже: "Ага, не міняють солдат. Ну йдіть, ми поміняємо". Нема на кого просто міняти хлопців. Я знаю по собі, 2022—2023 роки, ти борешся і чекаєш, коли тебе поміняють.

Основна мета хорунжої служби — закласти в голову воїна фундамент, для чого йому воювати, з ким ми воюємо, навіщо ми воюємо і дійти до того, що в основі цього лежить не тільки країна, а й держава.

Ми повинні донести, що держава — це основа і ми воюємо за свою державу. Якщо буде в нас своя держава, ми збережемося як нація взагалі.

Керівник хорунжої служби бригади “Хартія” Сергій Семенченко. Суспільне Тернопіль

Які традиції або які символи є для "Хартії" визначальними в цьому процесі?

Взагалі в "Хартії" закладено цілий список ритуальних традицій. Це, починаючи від приходу новобранця, який проходить БЗВП і потім адаптацію. Це пробіжка на хартійський шеврон. Це вогневе дійство, здача на берет, вшанування загиблих в обов'язковому порядку і в обов'язковому порядку в кожному підрозділі. Це меморіальна традиція, скажімо так.

Ми випустили такий невеличкий збірник традицій, які є в "Хартії" на постійній основі на теперішній час. Традиції змінюються, вони розширюються в якійсь мірі, тому що ми не стоїмо на місці, ми прогресуємо. Взагалі, в "Хартії" постійно потрібно навчатися, постійно потрібно бути на крок попереду. Тому що війна змінюється кожних три місяці, щопівроку війна змінюється. І ми повинні щось запропонувати ворогу в першу чергу. Тому ми повинні розвиватися і змінюватися.

Шеврон бригади “Хартія”. 13-та бригада оперативного призначення “Хартія”

Ким має бути людина, якою вона має бути, аби стати хорунжим, аби потрапити до "Хартії "саме в хорунжу службу?

Це досить складний критерій. Я хочу сказати відразу. В першу чергу, це морально-психологічний. Людина повинна бути патріотом своєї держави. Другий критерій — це вища історична освіта або політологічна. Третій критерій — людина повинна здати екзамени. І вже потім четвертий критерій — в процесі вже, коли вона прийшла в хорунжу службу, якщо людина не буде на протязі там трьох місяців відповідати цим критеріям, є інші підрозділи, в яких вона може продовжити службу. Я це кажу відразу.

Кілька тернополян, істориків доєдналися до хорунжої служби впродовж повномасштабного вторгнення. Назвіть їхні імена, розкажіть, чим вони зараз займаються.

Взагалі, тернополяни — це, можна так сказати, серце хорунжої служби, я називаю так. Перше — це Володимир Бірчак, він один з перших приєднався до нас, ми на самих початках відпрацьовували з Володею Бірчаком. Потім приєднався Сергій Волянюк, кандидат історичних наук, тернополянин, Володимир Пукач. Тобто у нас Тернопіль представлений так досить солідно в хорунжий службі і це найкраще.

Чи виконують представники хорунжої служби завдання у зоні виконання бойових дій, чи все ж таки це є просвітницька робота. Чи знову ж таки нею вже займаються ті, хто має реальний бойовий досвід?

По-перше, значна частина хорунжої служби, вона повоювала. Ну от, Володя Бірчак — два поранення, три контузії. Сергій Волянюк — поранення і пару контузій. Ці хлопці поранені, вони займаються зараз освітньою роботою. Вони викладають і в зоні бойових дій, так званій. Безперечно, вони не викладають на нулі. Але ти не знаєш, де небезпечніше — за 5 кілометрів від нуля чи за 20-ть. Тебе можуть дістати скрізь.

Дев'ять років тому ви вже були у війську і розказували про Національну гвардію України і про службу швидкого реагування. Чому ще тоді вирішили долучитися до Збройних сил історик за освітою?

Я в 2014 році волонтерив. Уже виїжджав на схід. У 2015 році я все-таки вирішив підписати контракт, було таке модне слово "борг" Батьківщині, але це був не борг. Це було моє усвідомлення того, що ми повинні захищати цю державу до останнього. Три роки я пробув на контракті. Ця бригада "Рубіж" тепер називається. Ми були на початку формування цієї бригади.

Сергій Семенченко з побратимами Сергій Семенченко

За час повномасштабного вторгнення, на яких напрямках ви побували, де було найскладніше, що відклалося найбільше в пам'яті?

П'ятий рік війни, я вже посадки не штурмую, як то кажуть, але війну я розпочав свою 26 лютого, чотири роки тому. 25-го я був в військкоматі. 24-го я відправив свою сім'ю, я в Борисполі був. І 26-го я був у Білій церкві, в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, в якій я пробув 18 місяців.

Сергій Семенченко. Сергій Семенченко

Воював спочатку в піхоті простим солдатом, а потім в інженерно-саперному взводі. Це були Броварський напрямок, це був Бахмутський напрямок і це був Вугледар. Не знаю, та важко було скрізь, але це буденність вже.

Сергій Семенченко. Сергій Семенченко

"Хартія" і хорунжа служба "Хартії", напевно, одні з тих, хто найбільше говорить про пошанування героїв та меморіалізацію. І ви, власне, неодноразово висловлювалися про те, що не потрібно чекати завершення війни, що гідне пошанування, робота над цим, розробка меморіальних ритуальних заходів, упорядкування кладовищ, самого чину поховання має відбуватися вже зараз і тепер. Обґрунтуйте, будь ласка.

Нам потрібно своє меморіальне військове кладовище під Києвом. І поки ми до цього дійшли, там йшла купа всяких політичних і неполітичних моментів. Все-таки воно існує. Там, до речі, "Хартія" похоронила одного з своїх перших бійців — Сергія Либенського, Героя України, він похований на меморіальному кладовищі. Воно буде на зразок Арлінгтонського в Сполучених Штатах Америки, де все акуратно, все чітко. Немає різниці, чи ти капрал, чи ти генерал Паттон.

У нас раніше поприймали все і вся. Думали, що війна буде рік чи два і треба швидко перейменувати, бо будуть вибори скоро. Ну, будемо чесними. Ішли на потакання різним організаціям, структурам політичним і тому подібне. Хоча це питання повинно бути виважене, структуроване. Я розумію, що загинуло дуже багато, але питання перейменування, наприклад, вулиці це — найвизначнішим хлопцям.

Я розумію, що кожна сім'я вважає свого загиблого героєм. І це факт. Для мене всі хлопці, хто пішли, — це герої. Але для цього потрібно підходить досить статусно до цього питання. То в нас по перейменували все, коли вже дійсно достойній людині потрібно перейменувати вулицю чи сквер там, чи ще щось, ти приходиш і тобі кажуть: "Так в нас немає, бо ми поперейменовували все".

Сергій Семенченко на вшануванні загиблих військовослужбовців. Володимир Бірчак

Які виходи ви бачите?

В першу чергу, органи місцевого самоврядування мають відійти від політики. Тому що це досить складне питання, в якому ти не вгадаєш. Тут неможливо вгадати. Сьогодні суспільство думає по-одному, а завтра по-іншому. Сакральне місце буде не одне. Їх вже в Україні досить багато.

Ми, мабуть, те насіння, на жаль, яке окроплене кров'ю, буде посіяне в цю землю. Але ми українці, ми один одного розуміємо. Ми одна нація, ми одна соборна, незалежна Україна.

І коли буде так існувати, то ми не будемо стріляти в один одного, як в 2014 році, коли галичанин стріляв у подніпровця. Оце страшне. Це навіть не громадянська війна, це ще страшніше.

Тому, щоб зберегти державу, ми повинні постійно вкладатися в молодь. Я наведу вам паралель, приклад. Заходить Росія на нашу територію — Запорізька, Херсонська область. Через півроку діти їдуть до їхніх вишкольних таборів. Вони стоять уже в червоних беретах, тримають автомати і їх навчають вбивати українців. Українців навчають вбивати українців. З бібліотеки викидають всі книжки українською мовою, завозяться російські книжки, в школі російська мова, все російською. Все чітко, все за планом. Це країна зла, яку ми повинні просто знищити.

Керівник хорунжої служби бригади “Хартія” Сергій Семенченко та журналістка Суспільного Ірина Моргун. Суспільне Тернопіль

Якби сьогодні ви запрошували до "Хартії", що би ви сказали в першу чергу?

Не люблю, знаєте, говорити: "Приходьте, в нас дуже класно". Ми всі прекрасно повинні розуміти, що вони йдуть на війну. Рано чи пізно вони опиняться там, де всі ми в свій час були і будемо ще. Я повторююсь, і є там постійно. В першу чергу, які переваги? Це навчальний процес. "Хартія" навчає, вона одна з найкращих в цій країні.

Другий момент, можливо, це є і перший момент, — ставлення до людини. Від командира корпусу, комбригів і до сержантського складу — ставлення до людини. Людина відчуває себе в колективі, людина відчуває себе потрібною. Є моменти для росту, для кар'єрного росту. І коли людина опиняється в отакій атмосфері, людині хочеться воювати.

Плюс увага до її сім'ї, до того, що в неї вдома за спиною. Бо що основне — це сім'я, щоб у тебе було вдома все гаразд. Я по собі знаю. Коли ти виходиш на завдання, коли в тебе вдома все гаразд, то ти окрилений і повертаєшся, все нормально. От це саме головне.

Буде повна підтримка, буде повний навчальний процес в "Хартії", чудові колективи, бойові. Нема такого, щоб там, знаєте, от зразу забрали й кинули на війну. Ні, є ще навчання.

Сергій Семенченко. Суспільне Тернопіль

Що би ви сказали тим, хто зневірився на п'ятому році війни?

Все дуже просто: не хочеш годувати свою армію, воювати за свою країну, — будеш воювати за чужу країну і годувати чужу армію.

Легко не буде, добре жити ми вже не будемо, наше покоління. Я говорю щиро і відверто всім. Але діти наші повинні жити і будувати нову державу краще, ніж ми. Тільки так ми можемо зберегти свою націю. Не для себе, для дітей і для внуків.

Але, звісно, хотілося б побажати всім миру, перемоги і терпіння. Бо без терпіння нічого не буде. Як сказав великий український поет Василь Стус: "Терпи, терпець тебе шліфує".