За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Михайло Торченюк у Кременці. Суспільне Тернопіль
Учасник російсько-української війни Михайло Торченюк повернувся з полону додому на Тернопільщину. Там він пробув понад три роки. Розповів Суспільному, що на нього чекали дружина та діти. Поки був у полоні, в нього народилася внучка. Зараз Михайло проходить реабілітацію.
Михайло Торченюк родом з села Великі Млинівці, що на Кременеччині. Зараз разом з родиною живе у селі Травневе, Збаразької громади. До війни працював у сільськогосподарському товаристві. До війська Михайло приєднався восени 2022 року.
"Я ж не якийсь ухилянт. Пішов зареєструвався, став на облік. Спочатку служив у Збаразькому ТЦК, в роті охорони. Потім відправили на Донецький напрямок, в Бахмутський район. Служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Під час штурму восьмеро побратимів загинули на місці".
Чоловік розповів, що потрапив в полон у березні 2023 року. Той день пам’ятає погано, бо отримав поранення у голову:
"Смутно пам’ятаю, кудись везли, вели. Був на нульовій позиції. Восьмеро військових загинули на місці, їх не вивезли звідти. Ще двох з контузією спробували евакуювати. Я факту смерті не бачив і довести не можу, але знаю, що вони також загинули".
Михайло Торченюк в ЗСУ. Михайло Торченюк
Після цього Михайло з іншими бійцями опинилися в полоні в Чечні.
"Спочатку тримали в поліції Грозного. Потім перевели на підвал автодому, там ми перебували впродовж року. У нас був телевізор, могли дивитися новини, обміни відбувалися. З одного боку були розчаровані, що обміняли не нас, з іншого — раділи за звільнених побратимів. У полоні казали, що українська сторона не хоче нас брати".
За словами Михайла, обмінами загиблих та полонених займався депутат Держдуми РФ Шамсаіл Саралієв:
"Ми спілкувалися з депутатом Держдуми РФ Шамсаілом Саралієвим та його помічником. Вони, до слова, добре до нас ставилися, привозили нам подарунки, навіть торти, каву, цукерки. Саме вони й займалися обмінами загиблих та полонених.
Вони казали, що українська сторона не хоче нас брати, бобула домовленість по обміну 1 до 10, десять наших в обмін на одного чеченця. Не знаю, що сталося, у 2026 році нам повідомили, що 193 чоловіка їдуть додому. Ми не повірили, бо таке було вже не вперше, що домовленість скасовувалася".
Михайло Торченюк на Тернопільщині. Суспільне Тернопіль
Про ставлення чеченців до українських полонених військовий говорить так:
"Чеченський полон відрізняється від російського. У них теж була війна з Росією, Грозний був повністю розбомблений. Чеченці ставляться до росіян негативно, а українцям у якійсь мірі співчувають та поважають. Ті, що нас охороняли в полоні, приносили нам здому продукти, консервацію, одяг.
Я бачив пам’ятну табличку Сашку Білому (Олександр Музичко) в центрі Грозного. Він воював на боці чеченців під час першої чеченської кампанії".
Михайло розповів, що взаємна підтримка українських полонених не дала впасти духом та втратити віру в повернення додому:
"Підтримували один одного, не дозволяли собі зневіритися. Ми були ще не в найгірших обставинах. Учора я зустрів побратима з Шумська. Він був у полоні рік і вісім місяців на зоні. Їх били ектрошокерами, знущалися. Нас же не допитували, не мучили, насилля щодо нас не було. Досі не можу повірити, що вже вдома".
Михайло Торченюк у Кременці. Суспільне Тернопіль
На Тернопільщину Михайло Торченюк повернувся 24 квітня 2026 року:
"Ми до кінця не вірили, що нас звільнили. Нас вишикували 193-ри, зачитали списки і повідомили, що їдемо додому. Нам зав’язали очі і руки. Літаком МНС з Грозного нас доставили у Ростов-на-Дону, а звідти у Гомель. І, коли ми вже побачили білоруські номери, то зрозуміли, що справді їдемо додому".
Михайло пригадує, як їх зустріли в Білорусі. Каже, до звільнених з полону поставилися нормально:
"Дали сухпайки: каву, чай, шоколад. Нагодували гречкою з квашеним огірком, досі пам’ятаю. Так нічого в полоні не хотів як того квашеного огірка".
Згодом військових відвезли в Чернігів у лікарню. Звідти Михайло зателефонував дружині. Каже, вона плакала в слухавку.
Михайло Торченюк із дружиною Анною та донькою Златою. Суспільне Тернопіль
Доки Михайло був у полоні, у жовтні 2024 року в нього народилася внучка Вероніка. Зміг познайомитися з нею, коли проходив реабілітацію у Хмільнику на Вінничині:
"Два тижні зі мною на реабілітації була дружина, дуже мене підтримувала. З дітьми, з внучкою спілкувався. Це краще за будь-які ліки".
Зараз Михайло продовжує відновлюватися у Тернопільській психоневрологічній лікарні. Нещодавно він зняв свій портрет з "Алеї надії" в Кременці.
Михайло Торченюк знімає своє фото з “Алеї надії”. Суспільне Тернопіль
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
