З передової додому у коротку відпустку приїхав чортків’янин Віталій Корчинський («Вінстон»). Він зізнається, що 10 днів – надто мало, аби встигнути «видихнути» нехай на недовгий час та набутися з рідними.
Віталій воював ще від початку війни (з 2014 року). Добровільно пішов на фронт у складі Державної прикордонної служби, адже строкову службу проходив у прикордонних військах. Тримав оборону на Волноваському напрямку, поблизу Маріуполя. А від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну – в складі 81-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Із бійцем поспілкувалися журналісти «Чортків City».
– Віталію, як Ти потрапив у ДШВ? Адже не всім вдається пройти неабияку підготовку, як фізичну, так і психологічну.
– З 24 лютого 2022-го служив у роті охорони при Чортківському військкоматі. Згодом зрозумів: то не моє, хочу в зону бойових дій. Відразу думав: у 80-у ДШВ. Та її склад на той час був уже повністю сформований. Запропонували 81-у бригаду. Роздумів не було – йду. Півтора місяця навчання. Зізнаюся – важкувато. В день доводилося проходити-пробігати до 18-и км при повному бойовому спорядженні.
– Які завдання виконуєте?
– Всі завдання ретельно продумуються. Спочатку працює артилерія (як правило). Були населені пункти, які ми штурмували без бронетехніки, просто заїжджали на «пікапах» і, так би мовити, робили погоду (усміхається).
– Тобто вели ближній бій – автоматний, кулеметний?
– Саме так… Звільняли населені пункти Богородичне, Святогірськ, Соснове (там ми зазнали перших втрат – наш краянин Рома Холодюк), Олександрівка, Лиман (Донецької області)… А після Лиману – Білогорівка (Сіверський напрямок Луганської області) – другий Бахмут…
– Багато втрат за час повномасштабної серед твоїх побратимів?
– Ну, для розуміння: за рік – третя регенерація роти… Зазнав важких чисельних поранень чортків’янин Олег Постоловський (знайомі ж із ним?), також із нашого батальйону.
– Наші бійці (кожен) вміють надати першу медичну допомогу. Звісно ж, з вами є бойовий медик. А якщо, не дай, Боже, кілька поранених? Їм же треба одночасно надати допомогу.
– Так, вміє кожен: турнікет, перев’язка, відтягнути в безпечне місце… Але при цьому треба зважати, щоби не нашкодити й собі. Тобто, рятуючи побратима, слід рятувати й своє життя. Глянути на ситуацію, щоби й самому не «затрьохсотитися». Бо тоді вже нікому буде рятувати. Інколи доводиться приймати холодні рішення…
– В полон брали орків? Що вони казали, яка їхня поведінка?
– Кожен каже: «Я не воював, я не вбивав»… Вони всі «копачі»… Запитуємо: «Автомат де?» – «Не знаю, ми просто копаємо»… «Еленерівці», «деенерівці» – буцім українці, воюють на боці росії. Мотивації – нуль! Ворога не можна недооцінювати. Але ж вони закінчуються…
– Специфіка служби, що в прикордонних, а що в десантно-штурмових військах, відрізняється?
– Дуже відрізняється. Зараз у нас основні завдання – це штурм, оборона. Все на передовій лінії фронту, на «нулю». Хоча й прикордонники також на фронті, на передових позиціях. Не можна вирізняти хто кращий. Всі виконують свої певні завдання, всі нарівні ведуть бій з ворогом. ЗСУ – це великий потужний організм (як годинниковий механізм), в якому один з одним пов’язаний. У кожного свої завдання, які зводяться до одного – вивільнення України від ворогів.
– Віталію, на часі Ти у відпустці. Достатньо 10-и днів перепочинку вдома?
– Зізнаюся, замало днів для перепочинку на тихій від війни території, морально – важко. Не встиг дітьми натішитися (синочку – 4 рочки, донечці – 8). Вісім місяців не був удома. Навіть довше поспати не вдається – спрацьовує, так би мовити, внутрішній будильник: треба вставати… Тиша тривожить… Прокидаєшся і якусь мить не завжди усвідомлюєш, де ти знаходишся…
– А там, на бойових позиціях, вдається хоч трішки перепочити, поспати-подрімати?
– Деколи вдається (знову легка усмішка на обличчі). Дві-три годинки навіть удень, деколи вночі – більше. Та все одно час від часу прокидаєшся, бо все ж присутня певна тривожність. Деколи (після виконання завдання) просто «вирубуєшся», знаючи, що поставлену ціль виконано, – втома перемагає. Хоча дуже рідко випадає довший час відпочинку. До прикладу, виїжджаємо на завдання (переважно в нічну пору) з розрахунком, що впораємося за 2-3 години, максимум – за чотири… А повертаємося 5-6-а ранку.
– Як щодо забезпечення?
– Найнеобхіднішою амуніцією, БК нас забезпечують. Хоча надвелику допомогу надають волонтери. Без них, направду, було б важкувато щодо абсолютного забезпечення.
– Знаю, що ви (військовики) тепер, не чекаючи на допомогу волонтерів, самі собі купуєте найнеобхідніше.
– Ну так. Коли треба вже, як-то кажуть, «на вчора». Та й волонтери не в змозі забезпечити всіх і всім та ще й відразу. На все потрібен хоч невеликий, так все ж певний відтинок часу. А його немає! Тому, заздалегідь знаючи, що нам треба, стараємося придбати собі самі, не в образу волонтерам. Хоча завжди раді їхньому приїзду та допомозі.
