Чи важлива підтримка, коли людина в горі: що радять психолог і священник

Фото freepik.com

• Коли ми поруч з людиною в її скрутний час, ми даруємо їй відчуття, що вона не самотня, каже психологиня. 
• Головне не залишати людину сам на сам із втратою і болем. Але пам’ятайте, що кожна людина індивідуальна, наголошує священник. 

Ми живемо у час суцільних втрат через повномасштабне вторгнення. Проте і в цивільному житті часто втрачаємо рідних і близьких. 

Чи потрібна наша підтримка тим, хто втратив дорогу людину? І чи варто висловлювати співчуття зовсім незнайомій людині? Якщо так, в який спосіб це краще зробити, — «20 хвилин» запитали у психологині Тетяни Білінської та священника Олексія Філюка. 

Відео дня

Дарує відчуття захищеності і плеча поруч

— Підтримка, коли людина в горі та в біді, має надзвичайну важливість, — переконана психологиня. — У такі моменти ми стаємо найбільш вразливими, і саме тоді нам особливо потрібні ті, хто зможе розділити наш біль і допомогти знайти сили йти далі. Коли ми поруч з людиною в її скрутний час, ми даруємо їй відчуття, що вона не самотня. Це, наче промінь світла в темряві, який допомагає знайти дорогу і надію. 

Підтримка близьких і друзів дарує відчуття захищеності, розуміння, що є хтось, хто завжди поруч, готовий підставити плече, каже психологиня. 

— Важливість підтримки також у тому, що вона здатна зміцнювати нашу віру в себе, — переконана Тетяна Білінська. — Слова підтримки, обійми, простий прояв турботи можуть творити дива. Вони дають силу йти далі, долати труднощі і не втрачати віру в краще.

Коли ми ділимося своїм теплом і увагою з тими, хто в біді, ми стаємо кращими не лише для них, але й для себе. Це робить наші серця більш добрими, а душі – більш чуйними, каже психологиня. 

— Важливо пам’ятати, що інколи достатньо просто бути поруч, вислухати, підтримати – і це вже буде неоціненна допомога, каже Тетяна Білінська. — Тож, даруючи підтримку, ми даруємо частинку свого серця, і саме це робить світ трішечки кращим для всіх нас. Бережіть, любіть та допомагайте один одному.

Що стосується дружин, матерів, дітей чи інших рідних загиблих на війні, тут треба відчувати, коли варто висловлювати співчуття, а коли ні. 

— Але важливо пам’ятати, коли ви справді хочете допомогти, але людина, що втратила рідного, хоче просто виговоритись, поплакати і висловити весь біль, а ви не в змозі все це чути чи витримати — варто про це сказати, мовляв, вибач, я не можу цього чути, — радить Тетяна Білінська. — Якщо ж не відчуваєте особливого жалю, не пропонуйте допомогу, аби людина, яка в горі, не відчувала, що всі співчуття штучні. 

Не говоріть людині «я тебе розумію», якщо ви не втрачали і не були в аналогічній ситуації. Бо ви не можете відчувати того, що проживає людина, яка щойно втратила рідного. Не говоріть «час лікує — все мине» — ні, біль втрати час не лікує, людина лише вчиться з цим жити. І проживає свою травму тут і зараз, а не у варіанті майбутнього часу, каже психологиня.  

До кожного свій підхід

Підтримувати людину в горі не лише варто, а обов’язково потрібна, переконаний священник Олексій Філюк. Проте наголошує: кожна людина індивідуальна, і до кожного треба свій підхід. 

— Одна людина приймає втішання, обійми, інша — відкидає навіть добре слово, — каже отець Олексій. — Але підтримки потребуємо ми всі. Не можна допускати, аби близька чи знайома вам людина залишалася сам на сам з болем і втратами. Одні хочуть просто щоб хтось близький був поруч і з ним навіть  помовчати, інші прагнуть обіймів, підтримки і допомоги. 

Стан людини, яка втратила рідного на війні, можна прирівняти до стану афекту, каже священник. І ця людина в момент найбільшої концентрації туги і болю від втрати навряд чи пам’ятатиме деталі, які слова ви їй говорили чи написали. Головне, щоб це було щиро і в потрібний момент. 

— Якщо ви не були до цього знайомі з людиною, або знайомі не близько, але прийшли на панахиду за загиблим на війні, можна підійти до рідних і сказати, «я співчуваю вашому горю»,  радить о. Олексій. — Якщо людина знайома, можете запитати, чим я можу допомогти чи як підтримати. Але навряд чи доречними будуть обійми чи інші прояви, якщо ви не були близькими. Пам’ятайте, що кожна людина індивідуальна, і до кожного потрібен свій підхід. 

Психотерапевт Олег Чабан розповів, що НЕ можна робити, допомагаючи людині долати стрес:

1. Порівнювати її страждання зі стражданнями інших людей. Це знецінення її переживань і її горя.

2. Говорити фрази типу: ти з цим впораєшся, це пройде, у всіх проходить.

3. Шукати сенс в тому, що трапилося. Краще просто помовчати, а не говорити: ну що поробиш, йде війна, всі хворіють, всі помирають тощо.
Також Олег Чабан радить поступово спонукати людину до виконання рутинних дій, які повернуть її до звичного життя. Наприклад, попросити зробити чаю, запитати, чи є щось поїсти. Психотерапевт каже: треба, щоб вона почала робити звичайні людські речі і мала змогу турбуватися про когось.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Джерело