У селі Виноградне, що на Чортківщині місцеві жителі вирішили збудувати хату захиснику, який повернувся з фронту, втративши обидві ноги.
“Звати хлопця Степан Коцюб, він 1989 року народження, – розповідає Надія Мандзюк, староста Зозулинецького старостинського округу. – 7-го березня минув рік, як його призвали до лав ЗСУ. Після місяця навчання потрапив на фронт. Був стрільцем-санітаром, вивозив з поля бою поранених і загиблих. На початку січня цього року отримав важке поранення – пряме попадання у бліндаж. Розірвало деякі внутрішні органи, осколки посікли голову, спину, отримав перелом руки, але найгірше – втратив обидві кінцівки вище колін. До того ж руку недобре склали, днями зробили ще одну операцію”.
Коли односельці дізналися про важке поранення та операції Степана, то вирішили усім селом зібратися та допомогти добудувати цегляну хату, яку почав зводити батька бійця, та не встиг завершити справу, бо помер у 2009 році, пише Чортків.City.
“О, це заслуга всього нашого села. Коли прочули, що зі Степаном трапилася така біда, молоді ґазди, його друзі, які зараз на фронті і тут, в тилу, зорганізувалися й озвучили таку сміливу пропозицію – збудувати йому новий будинок, бо старенька глиняна хатина, де він досі тулився з матір’ю, вже нікуди не годиться. Та й у його теперішньому становищі йому там було б украй важко. Цегляний будинок на околиці села почав зводити ще на початку 90-х років батько хлопця. Поставив коробку і накрив шифером. Пам’ятаю, Степанко ще бігав тут маленьким, адже живу поруч по сусідству. У 2009-му батько помер, так і не закінчивши будову. Матір на свою мізерну зарплату в клубі не могла потягнути будівництво, треба було ставити єдиного сина на ноги. Тож недобудована оселя стояла досі пусткою”, – каже староста округу.
Жінка кинула клич у нашій місцевій групі у Вайбері – хто може, прийти допомогти у добрій справі.
“Я вам не можу передати словами, що тут творилося! У той понеділковий день, 4-го березня, на об’єкті працювало близько 70 людей. Для нашого маленького села, де офіційно рахується триста з лишком душ, це дуже багато. До того ж, немало сільчан знаходиться за кордоном. Чимало хлопців на війні – 24 чоловіки. До слова, тільки двох мобілізували, решта пішли добровільно! Маємо й поранених, один сільчанин числиться у списку пропалих безвісти. Отож, одні працювали на розчистці території, інші підбивали стелі, стелили на горищі утеплювач, інша група чоловіків копала криницю і рів під трубу й електрокабель до неї майже до Дністра – там близько вода. Потім поставили вікна, вхідні двері, поштукатурили стіни й залили стяжку. Тепер чекаємо, щоби підсохло, і будемо рухатися далі”, – наголошує пані Надія.
На завершення будівництва потрібні значні кошти, але односельчани обіцяють допомогти і фінансово.
“Люди з села здають, хто скільки може. З-за кордону надсилають перекази односельці, вчителі із Зозулинської школи скинулись колективом, міська рада виділила 30 тис. грн, обіцяють ще додати. Наша ціль – закінчити повністю хату. Степан має приїхати на все готове. Якщо його випишуть раніше – відправимо кудись на курорт. Ось побачите, за якийсь місяць все буде готово. Наше село дуже дружне. Впораємось”, – кажуть у селі.
Матір хлопця Василина Коцюб і староста села Надія Мандзюк