100-річний ювілей відзначив знаний молочар з Тернопільщини Важке сирітське дитинство, невільницька юність, неспокійна зрілість, сивочола старість — 100 років виповнилося жителю села Білокриниця Станіславу Щирбі. Про це повідомили в Кременецькій громаді. «Його злиденне дитинство пройшло в містечку Залізці за часів Польщі. Батько Михайло Щирба не встиг оговтатись від першої світової, під час якої фронт двічі прокотився своїм вогненим катком через Залізці, як померла дружина і троє неповнолітніх дітей залишилось у нього на руках. Станіславу виповнилось лише чотири роки. Батько перекривав людські оселі, не цурався випадкових заробітків. Жили за рахунок невеличкого клаптика землі, на якому і корови не можна було утримати. Влітку наймався пастухом до заможних сусідів, а восени йшов в школу. В 1939 році радянська влада змінила польську, але це зовсім не вплинуло на благополуччя сім’ї Щирби. Під час німецької окупації з початку 1942 року розпочався організований набір молоді на роботу в Райх. Спочатку відправляли добровольців з почестями і музикою. Але незабаром з листів стало відомо про нелюдські умови життя і роботи в Німеччині. Добровольців не стало. Відео дня 17-річного Станіслава відправили згідно зі списком старости Залісець. Попав на роботу до фермера під Кенігсберг. Остарбайтер. Важка селянська робота з ранку до вечора і завжди голодний. 27 січня 1945 року звільнили радянські війська і зразу ж забрали в армію. А вже 7 лютого приймав участь в боях, був поранений в плече, і таким чином вийшов живий з цієї смертельної м’ясорубки. Тоді після трьох атак від батальйону залишилось 40 солдатів. Після виписки з польового шпиталю продовжував службу на території Німеччини, а тоді в Польщі. Після закінчення служби, щоб трохи заробити працював на шахті в Саксагонії. Повертався додому сержантом, з бойовими нагородами і як на той час, не погано одітий. Нарешті добрався до дому. Ось видно і рідне обійстя. Серце стискається в грудях. 8 років розлуки. Але його не чекають вдома… В хаті живе сім’я батькового брата. Де ж рідня? Вивезли в Польщу. Де ж ти, вимріяна зустріч ? Як вручити вам, з такою ніжністю куплені подарунки? І тут я відчув себе до болі осиротілим. Залишився один, без моральної підтримки, без батьківської поради. З розпуки обійшов всіх сусідів, близьких і далеких родичів. Поплакали, поспівчували, але молодість допомагла витримати і цей удар долі. На другий день зайшов в бібліотеку, заскучав за книгами. Бібліотекарка заповнила формуляр читача і сказала, що я перший в неї такий читач, який на другий після прибуття з армії зайшов в бібліотеку. « Ця розмова стала для мене вирішальною. Бібліотекарка виявилась дружиною секретаря райкому, з яким вона поділилась враженням від дивного візиту. Через кілька днів мені запропонували роботу заступника директора маслозаводу і так залишився в молочній промисловості на все життя.», згадує Станіслав Михайлович. Пан Станіслав, як заступник із заготівель, пішки обходив села району, аби налагодити роботу приймальних пунктів молока, допомогти молочарям заготовляти молоко. Одружився в 1951 р на Галині, яку прислали на роботу бухгалтером з Черкащини. В грудні 1958 року пана Станіслава призначили директором Білокриницького маслосирзаводу. На той час цей завод вважався, одним із найбільших в Україні, побудований за Польщі за прогресивним проєктом з паровим двигуном на кошти українського «Маслосоюзу». За повоєнний час тут змінилось 7 директорів, серед них і Кравченко, який до того працював начальником Кременецького КГБ. Ніхто з них не пропрацював більше півтора року, бо не змогли справитись з цим складним процесом заготівлі і переробки молока. Колектив заводу прийняв молодого директора — галичанина, на відміну від директорів-східняків, як свого і потрохи завод став підніматись з прірви невдач. Відшліфував виробничий процес і дисципліну в колективі, сам перший приходив і останній йшов з роботи. Прийшлось налагоджувати контакти з головами колгоспів, з головами сільрад. Інтереси заводу і колгоспів не співпадали. Голів колгоспів питали за виконання плану здачі молока в кількісних показниках. То ж подекуди і доярки, шоб підвищити собі оплату праці доливали води в молоко. Заводу потрібне в першу чергу якісне, жирне молоко. То ж не раз через якість виникали конфліктні ситуації, але пан Станіслав старався все утрясати безпосередньо з керівниками колгоспів, йшов на компроміс, уникаючи райкому КПУ і райвиконкому. Дотримувався правила: не створюй проблем для начальства. За час його керівництва завод потроїв переробку молока і навіть довелось добудовувати сирцех потужністю 30 тонн молока за добу. Збудували котельню і компресорну, складські приміщення. Інженерно-технічний персонал заводу зріс з 60 до 95 чоловік. Виробляли масло, тверді сири, кисломолочний сир, пастеризоване молоко, кефір, казеїн. Пан Станіслав заочно здобув освіту технолога молочної промисловості і міцно стояв на ногах. Користувався авторитетом в тресті, знаний молочар в Україні. Виростив сина Валерія і дочку Тетяну, які стали педагогами. Має 2-х внуків і трьох правнуків. В 1994 році доля нанесла йому ще один удар, померла дружина, з якою ділив всі радощі і невдачі майже протягом півстоліття. Має дивовижну пам’ять, слідкує за всіма подіями в Україні та в районі. Переживає за зменшення поголів’я корів в країні і занепад молочної промисловості. Теплим словом згадують його односельці, робітники, як про чесного, порядного і високоморального керівника». Нагадаємо, раніше «20 хвилин» розповідала історії довгожителів з Тернопільщини, які ділилися секретами, як дожити до ста років. Читайте також: Мало їсти і не бажати нікому зла. Що робити, щоб дожити до 100 років — радять довгожителі Нову філію Університету третього віку відкрили в Тернополі Як оформити електронне посвідчення пенсіонера — інструкція 100-річний ювілей відзначила найстарша жителька Білецької громади Стежте за новинами Тернополя у Telegram. Джерело